Гломб Юрій Олександрович

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Кримінальна відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Гуріна Дарія Петрівна

Дата захисту: 7 Липня, 2023, 11:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут держави і права імені В.М. Корецького, к. 212. Захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Гломб Ю.О. Кримінальна відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – Право). Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2023.

У дисертації на основі аналізу кримінального законодавства України та практики його застосування, наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених, узагальнення емпіричних даних комплексно досліджено проблему кримінальної відповідальності за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.

У Розділі 1, присвяченому дослідженню соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, встановлено, що вказане кримінальне правопорушення характеризується тим ступенем суспільної небезпеки, що обумовлює можливість криміналізації вказаного діяння.

Визначено траєкторію норми, вміщеної у ст. 384 КК України, крізь призму динаміки цього Кодексу загалом. Сучасна траєкторія цієї норми характеризується поступальним еволюційним розвитком у напрямку вдосконалення кримінально-правового регулювання відповідальності за лжесвідчення, що у цілому характеризується наступністю та узгодженістю з іншими кримінально-правовими нормами, а також з нормативно-правовими актами, що регламентують порядок здійснення відповідного виду провадження.

Розвиток норми про введення в оману суду або іншого уповноваженого органу в КК України є інтенсивним порівняно з іншими однорідними складами кримінальних правопорушень проти правосуддя. При цьому зміни переважно стосувалися диспозиції ч. 1 ст. 384 КК України (7 коригуючих кримінальних законів України), гіпотези (норм Загальної частини) (1 коригуючий кримінальний закон України). Коригування не зазнала диспозиція ч. 2 ст. 384 КК України, в якій вміщено кваліфікуючі ознаки введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, а також санкції частин 1 та 2 ст. 384 КК України.

Виявлено особливості конструювання статті (статей) про введення в оману суду або іншого уповноваженого органу у кримінальному законодавстві зарубіжних держав, що дало підстави виявити такі найбільш вдалі законодавчі рішення, які можуть слугувати підґрунтям удосконалення відповідних норм КК України: встановлення кримінальної відповідальності не лише за «повне», а й за «неповне» введення в оману, коли відповідний суб’єкт дає неповні показання, висновок експерта або неповний переклад; доповнення диспозиції ст. 384 КК України таким формулюванням: «вчинені особою, якій в установленому законом порядку було роз’яснено права, обов’язки відповідного учасника провадження та попереджено про кримінальну відповідальність; встановлення кримінальної відповідальності за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу спеціаліста; встановлення кримінальної відповідальності не лише за неправдивий висновок експерта, а й за його неправдиві показання; передбачення можливості застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, вчинене її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи.

У Розділі 2 висвітлюються питання юридико-догматичного пізнання сутності введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.

Виявлено, що введення в оману як міжгалузеве та кримінально-правове поняття характеризується такими ознаками: протиправна поведінка особи, яка вводить в оману суд або інший уповноважений орган, а також своєрідний стан суду чи іншого уповноваженого органу, який вимушений оперувати інформацією, що не відповідає дійсності, оцінюючи її відповідно до норм процесуальних кодексів та процедурних нормативно-правових актів; дезінформаційний характер інформації, яка передається у формі показань, висновку, звіту та перекладу, коли її наявність здатна вплинути чи вплинула на прийняття рішення судом або іншим уповноваженим органом; 3) умисні протиправні діяння особи, яка повідомляє (надає) інформацію, що не відповідає дійсності; письмова форма; посягання на порядок суспільних відносин у суспільстві, який охороняється законом, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя.

Завідомість як суб’єктивна ознака введення в оману суду або іншого уповноваженого органу характеризує інтелектуальну ознаку прямого умислу вказаного кримінального правопорушення. Завідомість також передбачає встановлення того, що особа (свідок, потерпілий, експерт, спеціаліст, оцінювач, перекладач) усвідомлювали фактичний бік своїх протиправних діянь, що може бути підтверджено фактом попередження їх про кримінальну відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України. Відсутність вказівки, у т.ч. підпису вказаного вище учасника судочинства (провадження), у процесуальному документі про те, що він був попереджений у встановленому законом порядку про кримінальну відповідальність за цією статтею, не повинно впливати на можливість притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України. Також не повинна впливати на це відсутність процесуальних рішень, які б підтверджували факт завідомої неправдивості (неправильності) показань, висновку, звіту чи перекладу.

Розділ 3 присвячено характеристиці форм введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.

Запропоновано під завідомо неправдивими показаннями свідка чи потерпілого розуміти будь-які повідомлені повністю або частково спотворені (викривлені) відомості (інформація) в усній чи письмовій формі, які є доказами, на основі яких у визначеному чинним законодавством процедурному (процесуальному) порядку, встановлюють наявність або відсутність у справі фактичних обставин, які мають значення для розслідування та судового розгляду.

Предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, є не завідомо неправдива інформація, а власне завідомо неправдиві показання свідка та/або потерпілого, що містять у собі інформацію, яка має доказове значення. Інформаційна ознака показань передбачає наявність значущої інформації, що стосується обставин справи (провадження) та має доказове значення.

Ураховуючи такий аспект засади змагальності у кримінальному провадженні, як «favor defensionis» (сприяння захисту), а також з огляду на правовий статус підозрюваного та обвинуваченого, передбаченого у КПК, запропоновано не передбачати кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання таких учасників кримінального провадження, як підозрюваний та обвинувачений.

Визначено, що коригування підстави кримінальної відповідальності за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу має здійснюватися з урахуванням залежності між наявністю/відсутністю у процесуальних кодексах, а також в інших нормативно-правових актах процедурного характеру норм про таких учасників проваджень, як свідок, потерпілий, спеціаліст, експерт, перекладач, оцінювач, та описанням ознак складу введення в оману суду або іншого уповноваженого органу (зокрема, обстановки вчинення кримінального правопорушення). Обґрунтовано, що з кола суб’єктів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, доцільно виключити свідка, потерпілого, експерта, перекладача, які беруть участь у провадженнях у справах про адміністративні правопорушення.

На підставі аналізу регулятивного законодавства зроблено висновок, що експерт у виконавчому провадженні може скласти або надати завідомо неправдивий висновок, проте такий висновок не має доказового значення, що не дає підстав для виокремлення такої загальної ознаки завідомо неправдивого висновку експерта, як його доказовість. З огляду на те, що у процесуальних кодексах висновок експерта з питань права не має доказового значення, а роль такого експерта зводиться до надання консультацій з питань права, а також ураховуючи те, що не всі процесуальні кодекси та процедурні нормативно-правові акти виокремлюють такого учасника судочинства (провадження), зроблено висновок, що експерт з питань права не є суб’єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України.

Складання або надання завідомо неправдивого висновку спеціаліста характеризується обмеженим колом випадків застосування. Адже доказове значення має виключно у кримінальному провадженні у формі спрощеного досудового розслідування кримінальних проступків. Запропоновано вдосконалити вказану форму введення в оману суду або іншого уповноваженого органу шляхом розширення можливості притягнення до кримінальної відповідальності спеціаліста за складання для надання або надання завідомо неправдивого висновку у виконавчому провадженні, що потребує коригування диспозиції ст. 384 КК України та Закону України «Про виконавче провадження».

Складання для надання або надання завідомо неправдивого висновку спеціаліста слід розуміти як складання для надання або надання завідомо неправдивого висновку спеціаліста під час досудового розслідування кримінальних проступків, що надається до внесення відомостей про кримінальний проступок до ЄРДР.

Визнано недоцільним передбачати кримінальну відповідальність спеціаліста за надання будь-якої допомоги у судочинстві (провадженні), включаючи як висновки, так і заяви, консультації тощо, які мають завідомо неправдивий характер з огляду на те, що спеціаліст виконує більшою мірою консультативну, технічну, другорядну роль у провадженні (судочинстві).

З огляду на рівнозначний статус висновків експерта та спеціаліста у виконавчому провадженні, запропоновано предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, визнавати завідомо неправдивий висновок спеціаліста у виконавчому провадженні, що потребує не змін у вказаній вище статті цього Кодексу та в Законі України «Про виконавче провадження».

Завідомо недостовірними доказами запропоновано визнавати докази, що не відповідають дійсності, є неправдивими, тобто стосуються подій, явищ, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про які не відповідають дійсності (є неповними чи перекрученими). Якщо об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення передбачає кілька альтернативних діянь, одне з яких вичерпно називає ознаки предмета, стосовно яких може бути вчинено це суспільно небезпечне діяння (наприклад, показання свідка, потерпілого) (конкретне діяння), а інше згідно з положеннями регулятивного законодавства фактично включає відповідні предмети в інший, більш загальний предмет (докази) (загальне діяння), то загальне діяння не може включати ту частину предмета, яка не охоплюється конкретним альтернативним суспільно небезпечним діянням. Тобто, завідомо недостовірні показання підозрюваного, обвинуваченого, експерта не можуть охоплюватися таким діянням, як подання завідомо недостовірних доказів.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=BUp3yUCgyO0

Ключові слова:
введення в оману злочин кваліфікація корупція кримінальна відповідальність кримінальне правопорушення обман показання правосуддя Принцип справедливості протиправний вплив суб’єкт кримінального правопорушення судочинство тлумачення фальсифікація доказів