Левчук Вадим Олегович

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Диференціація кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Кваша Оксана Олександрівна

Дата захисту: 22 Січня, 2024, 14:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут держави і права імені В.М. Корецького. Захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Левчук О. В. Диференціація кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії (081 – Право) (08 – Право). Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України. Київ, 2023.

Дисертацію присвячено дослідженню проблеми диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті.

У розділі 1 розглядаються теоретичні засади диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті. Диференціацію та індивідуалізацію названо самостійними, однак взаємозалежними принципами кримінального права. Охарактеризовано ознаки цих принципів та встановлено відмінні властивості між ними, до яких віднесено: 1) рівень діяльності уповноваженого суб’єкта: рівень нормотворчості (диференціація), рівень правозастосування (індивідуалізація); 2) суб’єкт здійснення: законодавець (диференціація), суд (індивідуалізація); 3) підсумковий юридичний документ: текст КК (диференціація), остаточне судове рішення (індивідуалізація); 4) результат: диференціюючі норми (для диференціації), вибір засудженому міри покарання (для індивідуалізації); 5) критерії: характер суспільної небезпеки, типовий ступінь суспільної небезпеки, характер особи винного (критерії диференціації), ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного (основні загальні), обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (допоміжні загальні), характер та ступінь участі кожного зі співучасників у вчиненні кримінального (спеціальні) (критерії індивідуалізації). Виокремлено рівні індивідуалізації, а саме: ординарний (у межах санкції статті) та екстраординарний (з виходом за межі санкції статті з урахуванням положень Загальної частини КК). За часом здійснення ординарна індивідуалізація передує екстраординарній.

Держави, які ратифікували Палермську конвенцію, дистанціювалися від поняття злочинної організації, що передбачалося в Рамковому рішенні 2008/841/JHA, встановивши кримінальну відповідальність за створення та діяльність організованої злочинної групи. Окремі країни привнесли в розуміння організованих форм національний колорит, обумовлений історичними традиціями, що вплинули на існування національних організованих форм співучасті, як-то злочинна організація мафіозного типу (Італія), «злодії в законі», «злодійський світ» (Грузія). Держави, члени ЄС, більшою мірою диференціюють кримінальну відповідальність за організовані форми злочинності в статтях Особливої частини, тоді як держави пострадянського простору – як у Загальній, так і в Особливій частині своїх Кодексів.

Підтримано підхід, відповідно до якого за ступенем згуртованості слід виокремлювати групові (група осіб та група осіб за попередньою змовою) та організовані (організована група та злочинна організація) форми співучасті (forms generalis). Відмінність forms generis від forms generalis, окрім розташування відповідних норм полягає в тому, що ознаки forms generalis використовуються законодавцем під час конструювання співучасті forms generis. Якщо в статті Особливої частини КК співучасть forms generis описується з використанням термінології, яка дає можливість ідентифікувати її належність до однієї з форм співучасті forms generalis, то саме ця forms generalis, її ознаки повинні братися для характеристики відповідної forms generalis.

Зроблено висновок, що банда (ст. 257 КК) з огляду на відсутність чіткого визначення законодавцем її належності до котроїсь організованої forms generalis може набувати форму як організованої групи, так і злочинної організації, а злочинна спільнота (частини 4, 5 ст. 255 КК) – форму злочинної організації. Зроблено висновок, що злочинна спільнота не є самостійною формою співучасті.

Розділ 2 присвячено диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті у статтях Загальної частини КК України. Установлено, що стійкість є універсальною ознакою, яка притаманна організованим формам співучасті в цілому, а тому не може мати нормативного диференціюючого значення. Запропоновано нормативно передбачити таку диференціюючу ознаку злочинної організації, як структурованість, яка у чинному КК має латентний характер.

Охарактеризовано структурованість злочинної організації, яка складається з окремих елементів (членів організації та/або її структурних частин), які мають функціональне призначення, діалектично взаємодіють з іншими елементами структури злочинної організації, утворюючи різні горизонтальний (лінійний) та вертикальний (ієрархічний) рівні структурованості.

Зроблено висновок, що ієрархічність є ознакою структурованості, яка передбачена у міжнародних конвенціях як ідентифікуюча ознака організованих злочинних груп, а також передбачається у багатьох кримінальних кодексах, що аналізувалися під час дослідження. Визначено, що диференціююче значення між організованою групою та злочинною організацією має й така ознака, що передбачена в міжнародних документах та запропонована до включення розробниками проєкту КК, як мета отримання фінансової або іншої матеріальної вигоди.

У кримінальному законодавстві зарубіжних держав правила призначення покарання співучасникам визначені по-різному. У кримінальному законодавстві держав – країн Європейського Союзу зазвичай такі правила не виокремлюються (приміром, в законодавстві Іспанії, Угорщини, Чехії) або інтегровані у загальні норми про співучасть (зокрема, у кодексах Німеччини, Італії, Франції, Польщі, Болгарії).

На підставі системного тлумачення положення ч. 5 ст. 68, ч. 2 ст. 53 КК зроблено висновок, що суд повинен враховувати при призначенні покарання співучасникам обов’язкові (імперативні) (ч. 5 ст. 68 КК) та необов’язкові (факультативні) (ч. 2 ст. 53 КК) засади. Під характером участі у вчиненні кримінального правопорушення запропоновано розуміти роль, яку виконує співучасник (якісна характеристика), а під ступенем участі – інтенсивність його діяльності, спрямованої на досягнення спільного злочинного результату (кількісна характеристика). Зроблено висновок, що суди не розрізняють характеру та ступеня участі, а тому, мотивуючи покарання, призначене співучасникам, вказують на застосування цих двох критеріїв разом.

Охарактеризовано факультативний критерій визначення розміру покарання співучасникам, яким є врахування значної/незначної ролі (ч. 2 ст. 53 КК). Констатовано, що за наявності організованих форм співучасті для жодного співучасника законодавець не може передбачати привілейованих винятків під час визначення розміру покарання у виді штрафу. Адже сама по собі форма співучасті, яка належить до організованих, вказує на те, що участь члена організованої форми співучасті не може бути незначною.

У разі диференціації кримінальної процесуальної форми для учасника організованої форми співучасті шляхом виділення матеріалів кримінального провадження щодо одного або декількох співучасників, у суддів здебільшого не виникає проблем під час установлення характеру та ступеня участі того учасника організованої групи, стосовно якого здійснюється судовий розгляд у виділеному кримінальному провадженні, а також ознак відповідної організованої форми співучасті.

Суди, розглядаючи матеріали виділеного кримінального провадження стосовно одного чи кількох співучасників організованих форм співучасті, не повинні у вироку усуватися від вирішення питання про долю речових доказів. Рекомендовано судам зазначати у вироку, що долю речових доказів буде вирішено після розгляду первісного кримінального провадження, матеріали з якого були виділені під час досудового розслідування. Здійснюючи розподіл процесуальних витрат між учасниками організованих форм співучасті, суди здебільшого використовують різноманітні критерії диференціації кримінальної процесуальної форми такого рішення, як-то критерії персоналізації, конкретизації, пропорційності, врахування виду співучасника. Стягнення процесуальних витрат з учасників неорганізованих форм співучасті здійснюється з використанням одного критерію – пропорційності. Під час ухвалення вироку щодо співучасника, матеріали кримінального провадження щодо якого було виділено в окреме провадження, суд може покласти на нього обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду солідарно з іншим співучасником, якого було раніше засуджено іншим вироком суду.

У розділі 3 висвітлено проблему диференціації кримінальної відповідальності учасників організованих форм співучасті у статтях Особливої частини КК, як-от учасників терористичних груп та організацій, не передбачених законом воєнізованих формувань, а також осіб, які перебувають у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі».

На підставі аналізу міжнародних документів зроблено висновок, що терористичній організації властиві такі ознаки, як стійкість; структурованість; тривалий характер здійснення терористичної діяльності або намір його здійснювати. З урахуванням сучасних безпекових викликів для України метою діяльності терористичної організації є спричинення шкоди основам національної безпеки України. Установлено, що під терористичною організацією слід розуміти стійку структуровану злочинну організацію, яка створена з метою тривалого здійснення терористичної діяльності та (або) спричинення шкоди основам національної безпеки України.

Запропоновано дії учасників не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, які є структурними частинами терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», кваліфікувати за ст. 260 КК (за умови, що дії як громадян України, так і іноземців та осіб без громадянства вчинено до повномасштабного вторгнення рф на територію України).

Встановлено, що склади кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 1111 КК та ст. 260 КК, є суміжними, що потребує встановлення під час кваліфікації таких розмежувальних ознак, як безпосередній об’єкт злочинів (основи національної безпеки України / громадська безпека (відповідно)); час вступу особи до незаконних формувань (якщо цей юридичний факт мав місце до 24.04.2022, то дії особи належить кваліфікувати за ст. 260 КК, а якщо після, то за ч. 1 ст. 1111 КК), спеціальні ознаки суб’єкта (дії іноземців та осіб без громадянства у будь-якому випадку слід кваліфікувати за ст. 260 КК незалежно від часу вступу до незаконного формування, а дії громадян України, які вступили до складу незаконних збройних формувань до 24.02.2023 – за ст. 260 КК, а після цієї дати – за ч. 7 ст. 1111 КК).

Запропоновано ряд правил кваліфікації дій особи, учасника не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування. Якщо громадянин України після 24.02.2022 брав участь у діяльності незаконних формувань, то його дії утворюють ідеальну сукупність злочинів та підлягають кваліфікації за сукупністю ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 1111 КК. Якщо особа, яка не була учасником не передбаченого законом формування, надала інформаційну допомогу його членам, то такі дії підлягають кваліфікації за ч. 7 ст. 1111 КК.

Визначено, що «вор в законі» належить до осіб, які перебувають у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу та характеризується такими ознаками, як наявність авторитету, інших особистих якостей і можливостей; здійснення злочинного впливу та координація злочинної діяльності інших осіб, які здійснюють злочинний вплив тощо.

Піддано критиці використання законодавцем русизму «вор», яке, як і слово «злочинець», не здатні повною мірою точно описати верхівку злочинної ієрархії, кримінальну відповідальність якої мав намір установити законодавець. Зворот «вор в законі» – жаргон, використання якого є неприйнятним у КК, що порушує вимогу офіційного характеру цього Кодексу. Вживання словосполучення «вор в законі» у КК несе в собі змістовну проблему, яка полягає у розкритті ознак цього поняття за допомогою оцінної лексики («здійснення злочинного впливу», «координація злочинної діяльності інших осіб, які здійснюють злочинний вплив», «авторитет», «інші особисті якості чи можливості»), що є порушенням правової визначеності, яка є складовою принципу верховенства права.

Визначено ознаки «вора в законі», на яких акцентується увага у судових рішеннях, зокрема тих, що ухвалені в межах адміністративного судочинства та стосуються вирішення питання про заборону в’їзду на територію України іноземним громадянам через наявність у них статусу «вора в законі». Серед таких ознак – проходження процедури ініціації, отримання статусу «вора в законі»; контроль та розподіл матеріальних благ; виконання ролі «мирового судді» під час вирішення конфліктів та спірних ситуацій між представниками криміналітету; вплив на представників криміналітету, надання їм вказівок, контроль їх виконання, дотримання негласних «злочинних понять»; наявність злочинного прізвиська, авторитету у кримінальному світі. Визначено, що факт наявності в особи статусу «вора в законі» може бути підтверджено публікаціями в пресі, якщо відсутнє рішення суду, яким спростовується недостовірність вказаної інформації.

Констатовано, що діяльність особи, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», окрім заподіяння шкоди громадській безпеці в частині шкоди від створення та діяльності організованих форм співучасті, заподіює шкоду основам національної безпеки України, що повинно бути враховано розробниками проєкту КК під час конструювання норм про кримінальну відповідальність злочинних лідерів.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=jwmBKrF9YHs

Ключові слова:
«вор в законі» диференціація кримінальної відповідальності злочин злочинна організація злочинна спільнота криміналізація кримінальне правопорушення кримінальне провадження національна безпека не передбачене законом воєнізоване або збройне формування організована група організована злочинність організовані форми співучасті призначення покарання співучасть