Сус Михайло Сергійович

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Конституційні засади державного захисту конкуренції в Україні у контексті досвіду Європейського Союзу

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Батанов Олександр Васильович

Дата захисту: 17 Січня, 2024, 12:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут держави і права імені В.М. Корецького. Захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Сус М.С. Конституційні засади державного захисту конкуренції в Україні у контексті досвіду Європейського Союзу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – Право). – Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України; Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Київ, 2023.
Дисертація є комплексним дослідженням конституційних засад державного захисту конкуренції в Україні, проблематики їх реалізації на рівні правового регулювання та правозастосовної практики в контексті досвіду Європейського Союзу (ЄС).
Розділ 1 присвячений дослідженню конституційного регулювання державного захисту конкуренції в Україні, ролі та місця державного захисту конкуренції в конституційному регулюванні економіки, порівнянню конституційного регулювання захисту конкуренції в Україні та державах-членах ЄС.

Розкрито зміст спеціальних положень Конституції України (Конституція або Основний Закон), які стосуються державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а саме положень ч. 3 ст. 42, п. 12 ч. 1 ст. 85, п. 8 ч. 1 ст. 92. Надається детальна характеристика та розкривається змістове наповнення кожної із зазначених норм Конституції України, концептів, які в цих статтях вживаються, через аналіз та характеристику релевантної практики Конституційного Суду України (КСУ), положень конкуренційного законодавства, наявного до прийняття Конституції та прийнятого після прийняття Основного Закону у його розвитку до сучасного стану. За результатами системного аналізу положень Конституції, які стосуються захисту конкуренції, практики КСУ та конкуренційного законодавства обґрунтовується позиція, що об’єктом конституційно-правового захисту є процес змагання суб’єктів господарювання в отриманні та розподіленні ними прибутку з метою досягнення економічних та соціальних результатів через досягнення більшої ефективності господарювання завдяки власним правомірним досягненням. Висновується, що об’єктом конституційно-правового захисту є описаний вище процес змагання у підприємницькій діяльності на території України та що державний захист конкуренції на території України має екстериторіальний характер. Обґрунтовується, що забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності є обов’язком держави, якому кореспондує право особи вимагати забезпечення такого захисту. Стверджується, що право особи на правомірне змагання у підприємницькій діяльності є складовим елементом конституційного права особи на підприємницьку діяльність; захист державою конкуренції у підприємницькій діяльності є засобом сприяння належній реалізації права на підприємницьку діяльність, водночас цей же захист є прямим засобом встановлення меж реалізації цього права, унормування здійснення підприємницької діяльності. Розкриваються економічний та соціальний аспект права на конкуренцію.
Доводиться доцільність широкої інтерпретації недопустимості «неправомірного обмеження конкуренції» відповідно до другого речення ч. 3 ст. 42 Основного Закону як недопустимості будь-яких неправомірних дій чи бездіяльності, які можуть призвести або призводять до обмеження вже наявного або потенційного процесу змагання між суб’єктами господарювання на тому чи іншому ринку, що покриває всі можливі порушення конкуренційного законодавства, передбачені на рівні законів, які не охоплюються зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією, аби логічно та системно поєднати положення Конституції та положення профільних законів, зробити рівень конституційно-правового захисту конкуренції не вужчим ніж той, що передбачений на рівні законів. Робиться висновок, що захист конкуренції у підприємницькій діяльності здійснюється в загальних рамках конституційного правопорядку та при цьому має окремий спеціальний конституційний порядок забезпечення у вигляді (а) прямого встановлення на рівні Конституції недопустимості певної поведінки: зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції (ч. 3 ст. 42 Конституції); (б) особливої процедури обмеження конкуренції та встановлення правил її здійснення, що виступає додатковою гарантією від свавільного втручання в конституційні права та свободи особи з боку суб’єктів публічної влади: визначення видів та меж монополій, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання законом (ч. 3 ст. 42, п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції); (в) конституційного статусу державного органу, спеціально створеного з метою забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності – Антимонопольного комітету України (АМК), що є додатковою гарантією сталості його функціонування та запобіжником від необґрунтованої ліквідації, та особливого конституційного порядку призначення його Голови (п. 12 ч. 1 ст. 85 Конституції).
Встановлено, що державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності є однією з конституційних основ правопорядку у сфері господарювання та виступає важливою складовою господарського механізму економічної системи України та економічної політики держави. Здійснено системний аналіз співвідношення положень Конституції, які стосуються державного захисту конкуренції, та інших положень Основного Закону, за результатами якого обґрунтовується, що державний захист конкуренції сприяє досягненню економічної багатоманітності суспільного життя та забезпечення економічної безпеки держави, зростанню ефективної соціальної орієнтованої економіки, сталому та органічному суспільному розвитку, покращенню суспільного добробуту. Надається характеристика державному захисту конкуренції як складовій та напряму економічної політики держави та робиться висновок, що він тісно переплітається з іншими напрямами та складовими економічної політики, закладеними в Конституції та відображеними на рівні Господарського кодексу України (ГК), демонструється це переплетення на прикладах. Окрема увага присвячена дослідженню співвідношення конституційного захисту конкуренції із захистом прав споживачів, за результатами якого обґрунтовується, що конституційні положення щодо захисту конкуренції та захисту прав споживачів, хоч і переслідують спільну мету забезпечити добробут споживачів, та мають багато точок дотику, доцільно розглядати як положення, які мають різну спрямованість: метою першого є забезпечення умов для ефективної конкуренції на ринку і відтак непрямий захист споживачів, метою другого є, навпаки, прямий захист прав споживачів в рамках індивідуальних транзакцій, в які вони вступають.
Досліджується як державний захист конкуренції співвідноситься із конституційно гарантованим правом, яке є базовим для реалізації економічної свободи – правом приватної власності. Шляхом системного аналізу Конституції та спеціального законодавства обґрунтовується, що державний захист конкуренції, з однієї сторони, стимулює примноження приватної власності, інтелектуальну та творчу діяльність, з іншої, є одним із засобів встановлення меж, в яких володіння, користування і розпорядження власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності є допустимими.
Піднімається питання щодо використання державного захисту конкуренції як обґрунтування втручання в економічну свободу та наводиться позиція, що з метою забезпечення конституційності, для оцінки виправданості втручання в економічну свободу через державний захист конкуренції та застосування державою певних заходів на рівні правозастосування як базовий доцільно було б застосовувати трискладовий тест пропорційності: (і) на основі закону; (іі) необхідність в демократичному суспільстві; (ііі) достатність та доречність засобів. Для забезпечення дотримання розумного балансу між приватними та публічними інтересами, закон, на підставі якого здійснюватиметься втручання, має відповідати основним вимогам принципу верховенства права, зокрема: ясність і недвозначність правових норм та передбачуваність (прогнозованість).
Досліджуються спеціальні положення конституцій держав-членів ЄС, які певним чином конституціоналізували питання захисту конкуренції, зокрема в таких державах як Австрія, Болгарія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина та Хорватія із подальшим його порівнянням із регулюванням в Україні. За результатами проведеного порівняльного дослідження наводиться висновок, що існуюче конституційне регулювання в Україні враховує кращі практики відповідних зарубіжних держав, а в дечому є навіть більш прогресивним, зокрема, в частині виведення на конституційний рівень АМК. Обґрунтовується, що з точки зору формування загальних програмних засад діяльності держави та можливості використання положень Конституції України як інструменту боротьби проти практик, які посягають на існування вільної та неспотвореної конкуренції на українських ринках, наявні положення Конституції України є в цілому достатніми, як і обґрунтовується відсутність практичної доцільності кардинального переформатування відповідних положень Конституції України з точки зору рецепції досвіду держав-членів ЄС щодо конституційного регулювання захисту конкуренції.
Розділ 2 присвячений загальній характеристиці системи державного захисту конкуренції, його проблематиці з точки зору практичного забезпечення принципу верховенства права та інших положень Конституції України та пропозиціям щодо вирішення наявної проблематики виходячи із досвіду ЄС та стандартів Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Надано характеристику українського регулювання контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та контролю за узгодженими діями й концентрацією. Охарактеризовано інституційний механізм державного захисту конкуренції, повноваження та спосіб залученості до цього захисту таких органів як органи АМК, ВРУ, Президент України, Кабінет Міністрів України (КМУ), інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, судові органи (КСУ та суди).
Окрема увага присвячена характеристиці ролі та місця КСУ в інституційному механізмі державного захисту конкуренції, аналізу його практики щодо розгляду питань, пов’язаних із захистом конкуренції, зокрема, в частині розгляду конституційних скарг. Окреслюється стан розвитку конституційної юриспруденції в Україні щодо розгляду питань, пов’язаних із захистом конкуренції, який полягає в тому, що кістяк практики формувався КСУ в десятиліття 2000-2010 років за результатами розгляду конституційних подань, переважно щодо питань розподілу повноважень ВРУ, Президента та КМУ в частині регулювання конкуренції. Проаналізовано практику конституційних судів країн Європи, яка показує, що перед ними все частіше постають питання, пов’язані з захистом конкуренції, в першу чергу, в частині дотримання прав осіб під час проваджень конкурентних відомств. З огляду на ці тенденції, прогнозується можливе підвищення ролі КСУ у інституційному механізмі захисту конкуренції в перспективі.
Досліджено проблеми відмежування правомірної поведінки від неправомірної з точки зору такої складової верховенства права як прогнозованість (передбачуваність) на прикладі двох найтяжчих порушень українського конкуренційного законодавства – антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Робиться висновок, що на практиці ця проблематика є відчутною та демонструється на конкретних прикладах. Описуються причини та пропонуються шляхи вирішення відповідних проблем.
Здійснюється комплексне порівняльне дослідження регулювання та правозастосовної практики в частині антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним (домінуючим) становищем в Україні із відповідним регулюванням та правозастосовною практикою в ЄС, описуються основні суттєві відмінності. Аргументовано критикується (і) наведене у Законі України «Про захист економічної конкуренції» (Закон) визначення «конкуренції», яке порушує його логічну структуру, (іі) практика застосування ч. 3 ст. 6 Закону, яка дозволяє кваліфікувати антиконкурентні узгоджені дії на основі схожості поведінки суб’єктів господарювання шляхом проведення економічного аналізу; (ііі) дозвільна система на узгоджені дії в Україні з описом проблематики в частині правової визначності, ефективності та домірності регулювання, яку ця дозвільна система породжує, (iv) визначення зловживання монопольним (домінуючим) становищем в ст. 13 Закону, обґрунтовується доцільність перегляду наявного регулювання та правозастосовної практики в Україні. Також описуються суперечності між регулюванням недопустимої з точки зору конкуренції поведінки в Законі, ГК та Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Обґрунтовується, що ці суперечності не відповідають такому елементу верховенства права як якість законів та потребують усунення.
Розглядається проблематика інституційного механізму захисту конкуренції в Україні з точки зору верховенства права та інших конституційних положень. Вказується на відсутність чіткого врегулювання повноважень різних органів, які залучені до такого захисту, що демонструється на прикладі суперечностей між Конституцією, Законом України «Про Антимонопольний комітет України» (Закон про АМК) та Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» в частині повноважень ВРУ, Президента та КМУ щодо формування керівного складу АМК – Голови та його заступників, як і суперечності повноважень органів АМК щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених Законом про АМК, положеннням Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якого розгляд таких справ є повноваженням судів.
Виходячи із аналізу чинного законодавства та судової практики, демонструється до яких практичних проблем може призводити наявне замикання застосування законодавства про захист економічної конкуренції на органах АМК, коли господарські суди не встановлюють в рамках приватно-правових спорів порушення цього законодавства самостійно (безпосередньо), зокрема, утруднення ефективного та своєчасного захисту порушених прав чи законних інтересів з боку судів, доступ до правосуддя загалом. На прикладах показується, що система захисту конкуренції не зможе працювати ефективно без приватного застосування конкуренційного законодавства, в межах якого суди будуть встановлювати порушення цього законодавства безпосередньо в рамках приватно-правових спорів.
Аналізується практика контролю господарськими судами за рішеннями органів АМК про накладення штрафів, описуються наявні особливості. Демонструється, що суди на практиці не контролюють правомірність рішень органів АМК про накладення штрафів, якщо ті формально не перевищують межі, встановлені законом. Здійснюється оцінка наявного стану речей через призму відповідності Конституції України та практиці ЄСПЛ, обґрунтовується сумнівність відповідності. Досліджується як питання перегляду штрафів, накладених ЄК за порушення конкуренційного законодавства ЄС, здійснюється Судом ЄС, вказується на невідповідність української практики підходам в ЄС.
Пропонуються шляхи вирішення виявленої проблематики законодавчого регулювання та практики правозастосування в частині державного захисту конкуренції в Україні шляхом відповідних комплексних змін до законодавства та практики, які б наблизили українські підходи до підходів ЄС та стандартів ЄСПЛ.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=y-ovdBCzJIo

Ключові слова:
верховенство права державна влада економічні права європейська інтеграція Європейський Союз Європейський суд з прав людини захист конкуренції конкуренція конституційна економіка Конституційний Суд України конституціоналізація Конституція підприємницька діяльність права людини правове регулювання