Костик Емілія Романівна

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Інститут сурогатного материнства у міжнародному приватному праві

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Юркевич Юрій Миколайович

Дата захисту: 30 Січня, 2024, 11:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут держави і права імені В.М. Корецького. Захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Костик Е. Р. Інститут сурогатного материнства у міжнародному приватному праві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – Право).– Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2023 рік.
У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній цивілістичній доктрині досліджено інститут сурогатного материнства у міжнародному приватному праві, генезу правового регулювання інституту сурогатного материнства у міжнародному приватному праві, джерела правового регулювання інституту сурогатного материнства у міжнародному приватному праві та колізійні прив’язки, а також особливості суб’єктного складу інституту сурогатного материнства у міжнародному приватному праві, форми реалізації репродуктивних прав у сфері сурогатного материнства у міжнародному приватному праві.
Запропоновано авторське визначення поняття сурогатного материнства як послуги сурогатного материнства, яку надає потенційним батькам сурогатна мати, з огляду на відсутність чіткої дефініції цього поняття у джерелах міжнародного приватного права з подальшим його закріпленням на законодавчому рівні, який регулюватиме всі юридичні аспекти інституту сурогатного материнства.
У розділі 1 проаналізовано генезу правового регулювання інституту сурогатного материнства у міжнародному приватному праві, джерела міжнародного приватного права та колізійні прив’язки. Що своєю чергою дало змогу виділити історію розвитку правового регулювання сурогатного материнства у міжнародному приватному праві та встановити наявність чи відсутність правового регулювання цього виду репродуктивної технології національним законодавством держав і встановити плюралізм цього правового
регулювання та потребу законодавчого закріплення, що регулював би прогалини у законі і чітко встановив колізійні прив’язки.
Також класифіковано вищезгадане правове регулювання інституту сурогатного материнства у міжнародному приватному праві шляхом виокремлення низки держав, які дозволяють альтруїстичне (некомерціне) сурогатне материнство, які забороняють будь-який вид сурогатного материнства, які дозволяють комерційне сурогатне материнство, законодавство яких не регулює сурогатне материнство. Для проведення ефективного дослідження дисертаційної роботи, визначено країни, які дозволяють сурогатне материнство для іноземців та колізійне регулювання.
Доведено, що при укладенні договору сурогатного материнства має застосовуватися колізійна прив’язка місця укладання договору, особливості якої потрібно враховувати при укладенні відповідних договорів, адже в окремих із них, передбачена юридична відповідальність за надання послуг сурогатної матері.
Встановлено, що походження дитини, особливості вибору місця проживання визначатимуться особистим законом батьків.
Окрім того, встановлено, що право на продовження свого роду за допомогою сурогатного материнства, зокрема в концепції ідеї трансгуманізму, є вираженням рівного і вільного доступу до методик допоміжних репродуктивних технологій, що закріплене у Доповіді Міжнародної конференції у понятті репродуктивних прав людини.
Встановлено, що гуманним є те, що люди, які з різних причин втратили свою репродуктивну функцію, бажаючи мати своїх генетично споріднених дітей, звертаються за допомогою до новітніх технологій та надбань у галузі медицини, у тому числі застосовуючи сурогатне материнство.
У розділі 2 досліджено та встановлено правовий статус суб’єктів інституту сурогатного материнства у міжнародному приватному праві. Доведено, що суб’єктами правовідносин з приводу цього виду репродуктивних технологій є
потенційні батьки та сурогатна матір, а також запропоновані авторські вимоги щодо цих суб’єктів.
На основі аналізу правових норм міжнародного приватного права надана авторська дефініція сурогатної матері, згідно з якою – це жінка, яка за добровільною нотаріально посвідченою згодою та на основі укладеного договору про сурогатне материнство із потенційними батьками, шляхом імплементації ембріону або заплідненої яйцеклітини на основі біоматеріалу потенційних батьків, надає послугу сурогатного материнства останнім для реалізації їхніх репродуктивних прав.
Доведено, що чоловік сурогатної матері не є учасником програми сурогатного материнства та, відповідно, не може бути стороною цього договору. Тож, від нього вимагатиметься лише добровільна нотаріально посвідчена письмова згода на проходження його дружиною програми сурогатного материнства у якості сурогатної матері.
Досліджено права та їх гарантії, обов’язки суб’єктів правовідносин у сфері сурогатного материнства. Встановлено, що спільною гарантією як для батьків-замовників, так і сурогатної матері є дотримання учасниками програми сурогатного материнства конфіденційності на всіх етапах її проходження.
На основі правової природи інституту сурогатного материнства, учасники цього виду допоміжних репродуктивних технологій користуються загальноприйнятними медичними правами та, зважаючи на національне законодавство країни проведення програми сурогатного материнства, низкою соціальних прав і гарантій.
Проаналізовано правовий статус дитини, народженої в результаті застосування сурогатного материнства у міжнародному приватному праві. Наголошено на важливості дотримання державами, особливо, які забороняють сурогатне материнство, статті 2 Конвенції про права дитини, яка закріплює
повагу та забезпечення всіх прав дитини Державою-учасницею без будь-якої дискримінації, особливо в контексті її народження та походження.
Отримала подальшого розвитку полеміка щодо неоднозначного трактування норм Конвенції про права дитини і Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод при розгляді Європейським судом з прав людини справ у сфері сурогатного материнства, що стосувалися найкращого визнання інтересів дітей, народжених у результаті застосування цього методу репродуктивних технологій, та встановлення батьківства щодо них.
Досліджено особливості визнання дитини, народженої у результаті транскордонного сурогатного материнства. Встановлено, що низка держав для визнання цієї дитини вимагає рішення суду про встановлення факту родинних відносин країни, в якій надавалися послуги сурогатної матері. Також досліджено особливості набуття батьківських прав генетичною матір’ю згідно із законодавством Франції у випадку транскордонного сурогатного материнства, відповідно до якого ці права набуваються потенційною матір’ю шляхом усиновлення. В контексті дослідження визнання дитини, народженої в результаті транскордонного сурогатного материнства, проаналізовано низку рішень національних судів та Європейського суду з прав людини для практичного застосування наукової роботи.
Встановлено, що норми діючого законодавства не завжди відповідають інтересам дитини, народженої в результаті застосування сурогатного материнства, та не забезпечують належного захисту прав цих дітей. На основі вищезазначеного запропоновано затвердити уніфіковані міжнародно-правові стандарти для належного захисту правового статусу дітей, народжених у результаті застосування програми сурогатного материнства. А також закріпити вимоги до батьків-замовників, сурогатної матері та їхнього правового статусу в програмі сурогатного материнства.
Особливу увагу у розділі 3 приділено формам реалізації репродуктивних прав у сфері сурогатного материнства у міжнародному приватному праві. Надано авторську дефініцію договору про сурогатне материнство та встановлено, що це договір про надання послуги сурогатного материнства, який укладається між потенційними батьками та сурогатною матір’ю, а також досліджено і встановлено предмет цього договору шляхом авторського тлумачення.
Досліджено та встановлено момент укладення договору про сурогатне материнство, його строк дії, взаємні права та обов’язки сторін цього договору, відповідальність за неналежне виконання чи невиконання умов договору про сурогатне материнство сторонами, а також встановлено, що ніхто не може зобов’язати сурогатну матір перервати вагітність незалежно від колізійно-правового чи іншого регулювання цих відносин. Умова про можливість встановлення обов’язку перервати вагітність сурогатної матері є нікчемною.
Обґрунтовано можливість встановлення договором про сурогатне материнство умови щодо заборони переривання вагітності сурогатною мамою, за винятком медичних показань незалежно від застосування особистого та колізійного регулювання.
Досліджено, що особистим законом фізичної особи регулюються правові наслідки виконання договору про сурогатне материнство за участю іноземного елементу. У випадку заборони чи встановлення юридичної відповідальності за послуги сурогатної матері закордоном особистим законом фізичної особи, у договорі про сурогатне материнство зазначається інформація про правові наслідки виконання цього договору з іноземним елементом, а також на первинній консультації надається вся достовірна правова інформація для повного розуміння іноземними громадянами відповідальності з приводу своїх дій.
Запропоновано, що договір про сурогатне материнство обов’язково має містити розділ про відповідальність сторін за його невиконання чи неналежне
виконання і звичайно форс-мажорні обставини, такі як введення воєнного стану на території держави, в якій проживає сурогатна матір.
Запропоновано, що поняття «ціна договору» має міститися у договорі про сурогатне материнство комерційного характеру надання послуг, а у некомерційному вживають «відшкодування витрат сурогатній матері».
Доведено, що репродуктивні клітини є об’єктами цивільних прав, тобто вони являються матеріально обмеженим в цивільному обороті об’єктом цивільних правовідносин в контексті концепції уречевлення.
Запропоновано, що до форм реалізації репродуктивних прав інституту сурогатного материнства належить кріоконсервація гамет та ембріонів, так звана «програма відкладеного батьківства».
Зазначено, що використання біоматеріалу особи посмертно можливе за наявності її письмової нотаріально посвідченої згоди, за винятком випадків раптової смерті цієї особи, у випадку вчинення нею конклюдентних дій, що свідчать про її намір надати цю згоду.
Запропоноване авторське визначення поняття «біологічний заповіт» – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті щодо її кріоконсервованого біологічного матеріалу із зазначенням повіреної особи, яка має право на його витребування та використання вказаного біологічного матеріалу відповідно до умов біологічного заповіту.
Обґрунтовано доцільність доповнити Закон України «Про міжнародне приватне право» статтею 48. Колізійне регулювання відносин сурогатного материнства з іноземним елементом.
Основні положення дисертаційної роботи, сформовані власні висновки, авторські пропозиції та дефініції можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях та навчальному процесі, а також у правотворчій, правозастосовній діяльності.
Авторські теоретичні висновки наукового дослідження дали змогу сформувати власні пропозиції щодо удосконалення міжнародного правового регулювання інституту сурогатного материнства шляхом законодавчого закріплення, що своєю чергою регулюватиме всі юридичні аспекти цього виду репродуктивних технологій.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=zkBybf2QOgM

Ключові слова:
види забезпечення виконання зобов’язань договір донорство допоміжні репродуктивні технології Європейський Суд з прав людини захист цивільних прав зобов’язання інформація медична послуга право на інформацію правочин строк виконання договору строк виконання зобов’язання сурогатне материнство цивільно-правове регулювання