Д’яченко Тетяна Геннадіївна

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Договір банківського вкладу у цивільному праві України

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Бабаскін Анатолій Юрійович

Дата захисту: 18 Липня, 2023, 11:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Анотація:

Д’яченко Т. Г. Договір банківського вкладу у цивільному праві України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 Право (08 – Право). – Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Київ. 2022.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Дисертація присвячена комплексному дослідженню правового регулювання договору банківського вкладу в цивільному праві України. У дисертації досліджена правова природа договору банківського вкладу, його правове регулювання, практика застосування судами законодавства, що регулює зазначений цивільно-правовий договір тощо.

У дисертації досліджена еволюція інституту договору банківського вкладу в римському приватному праві, цивільному законодавстві Російської імперії, колишнього СРСР та України. Завдяки цьому дисертантці вдалось дослідити розвиток інституту договору банківського вкладу у цивільному законодавстві України, у т. ч. встановити спільні та відмінні риси у його правовому регулюванні, які були притаманні останньому в різні історичні періоди.

Договір банківського вкладу дисертантка розглядає як самостійний, поіменований, реальний, односторонній, оплатний, формальний, строковий або безстроковий, міновий, каузальний, нефідуціарний договір, який залежно від суб’єктного складу учасників правовідносин може бути цивільним або господарським договором. За своєю спрямованістю цей договір має бути віднесений до договору про надання фінансових послуг. Він є банківським правочином, може бути змішаним договором, а договір банківського вкладу за участю фізичної особи є публічним договором.

У дисертації обґрунтовується, що поширення публічності на усі договори банківського вкладу за участю фізичних осіб є таким, що не повною мірою відповідає потребам розвинутого цивільного обороту. З огляду на викладене дисертантка пропонує встановити в законі, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором, якщо сума банківського вкладу за таким договором, на момент його внесення до банку не перевищує встановленого законом граничного розміру відшкодування коштів, що сплачується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

За результатами аналізу співвідношення договору банківського вкладу з суміжними договірними конструкціями дисертантка зробила висновок, що за своєю правовою природою договір банківського вкладу є самостійним цивільно-правовим договором, який відрізняється від суміжних з ним договірних конструкцій (договір позики, договір зберігання, договір банківського рахунку).

Дисертантка розглядає договір внеску (вкладу) на депозитний рахунок кредитної спілки як поіменований цивільно-правовий договір, до якого положення про договір банківського вкладу застосовуються в порядку аналогії закону.

З огляду на те, що банківське законодавство надає перевагу економічному змісту банківських операцій над їх правовою формою, дисертантка розглядає легальне визначення поняття «вклад (депозит), що міститься в Законі України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 2), як таке, що є недосконалим, оскільки останнє не враховує можливості залучення банками вкладів (депозитів), що посвідчується цінним папером (ощадний сертифікат банків або депозитний сертифікат банку), та не містить вказівки на можливість залучення банком вкладу (депозиту) у банківських металах, що прямо випливає зі статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Недоліком цього Закону є й те, що на відміну від норм, які регулюють кредитні операції, він не містить окремої статті, яка б конкретизувала, які саме банківські операції слід віднести до вкладних (депозитних) операцій, а які ні, та визначала б принципи здійснення вкладних (депозитних) операцій банків.

За результатами дослідження суб’єктного складу сторін договору банківського вкладу дисертантка доводить, що сторонами цього договору є банк (універсальний або спеціалізований) – боржник та вкладник – кредитор. Залучати вклади мають право: а) зареєстровані в Україні банки, внесені до Державного реєстру банків, що свідчить про наявність у них статусу кредитної установи та банківської ліцензії; б) іноземні банки, які мають в Україні акредитовану філію, дані про яку внесені до Державного реєстру банків, що свідчить про наявність у них банківської ліцензії. Вкладником за договором банківського вкладу є фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), у т. ч. фінансові установи, включаючи банки. Суб’єктний склад зобов’язання, що може виникати на підставі договору банківського вкладу, не обмежується особою банку та вкладника. По-перше, закон допускає внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок вкладника іншою фізичною або юридичною особою. По-друге, закон надає фізичній та юридичній особі право укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи, який за своєю правовою природою є договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України). По-третє, динаміка суб’єктного складу цього зобов’язання може мати місце внаслідок відступлення вкладником права вимоги за договором банківського вкладу, спадкування, обтяження прав вимоги вкладника до банку заставою тощо. Дисертантка доводить, що вимоги нового кредитора – фізичної особи, які ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки останні мають інше призначення і спрямування (відшкодування вкладникам коштів за їхніми вкладами). На думку дисертантки, доцільним є внесення змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які б надали фізичній особі (ам) (новий кредитор (ри), яка (які) до моменту введення у банку тимчасової адміністрації набула право вимоги за договором банківського вкладу, укладеного банком з фізичною особою, право на отримання з боку Фонду відшкодування коштів вкладу, на основі, пропорційній набутим правам вимоги, у межах суми відшкодування, що належала вкладнику. Як виняток із цього не підлягають відшкодуванню кошти за вкладами фізичних осіб, які були залучені банком після визнання його проблемним, з порушенням обмежень на залучення вкладів, установлених відповідним рішенням Правління Національного банку України.

Досліджуючи суб’єктний склад договору банківського вкладу, дисертантка доводить, що відсутність у цивільному законодавстві України норм щодо «спільних банківських рахунків» і «сімейних банківських рахунків» не дає можливості банкам укладати договори банківського вкладу із множинністю осіб на стороні вкладника, що передбачають залучення суми вкладу на вкладний (депозитний) рахунок. З метою надання правового регулювання цим банківським рахункам і надання банківським вкладам залучених на такі рахунки гарантій з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб дисертантка пропонує зміни до параграфа 3 глава 71, параграфа 1 глави 72 ЦК України та статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На думку дисертантки, договір банківського вкладу може бути укладений вкладником (його представником), третьою особою як шляхом особистого відвідування банку, так і за допомогою засобів дистанційної комунікації. З огляду на те, що договір банківського вкладу є реальним договором, у відносинах з фізичними особами є публічним договором, договори банківського вкладу в Україні укладаються переважно за моделлю договору приєднання у загальному порядку. Що ж до спеціального (конкурентного) порядку, то останній застосовується, як правило, лише на вимогу спеціального законодавства. У силу норм спеціального законодавства особливістю укладення договору банківського вкладу за моделлю договору приєднання є те, що лише з підписанням індивідуальної частини договору банківського вкладу особа акцептує оферту банку в цілому. Дисертантка доводить, що договір банківського вкладу (локальний договір) може бути укладений з застосуванням рамкового договору, що характерно для міжбанківських договорів.

На основі аналізу існуючої практики банків і вимог законодавства дисертантка доводить, що до дій сторін договору банківського вкладу, що мають наслідком його укладення, слід віднести таке: 1) оприлюднення банком для ознайомлення вкладників публічної частини договору банківського вкладу, яка включає у т. ч. види банківського вкладу (депозиту), умови їх залучення, у т. ч. мінімальні суми вкладів, процентні ставки тощо; 2) звернення особи для вибору виду банківського вкладу з урахуванням індивідуального статусу особи (фізична особа, юридична особа тощо); 3) ідентифікація особи, що звернулась до банку з приводу внесення вкладу, перевірка банком її право – дієздатності, та можливого віднесення до пов’язаних з банком осіб, якщо такі не проводились раніше, проведення її автентифікації, якщо така особа звернулась до банку в порядку електронної взаємодії; 4) узгодження умов індивідуальної частини договору банківського вкладу (включаючи вид вкладу (депозиту), суми вкладу (депозиту), строку вкладу (депозиту), якщо договір строковий, розмір процентної ставки за вкладом (депозитом) або доходу в інший формі; 5) підписання сторонами індивідуальної частини договору; 6) відкриття вкладного (депозитного) рахунку, якщо внесення вкладу не підтверджується ощадним сертифікатом банку, та внесення суми банківського вкладу (депозиту) на вкладний (депозитний) рахунок, з наданням вкладнику документа, що підтверджує внесення суми вкладу (депозиту), або внесення коштів на рахунок банку, якщо внесення вкладу підтверджується ощадним сертифікатом банку з наданням вкладнику вищевказаних підтверджувальних документів; 7) видача вкладнику примірника договору банківського вкладу, а якщо письмова форма договору банківського вкладу підтверджується видачею ощадної книжки, ощадного сертифіката банку, також видача цього документа вкладнику.

Під формою договору банківського вкладу дисертантка розуміє спосіб вираження узгодженої волі сторін договору, який потребує фіксації волевиявлення сторін у паперовому (електронному) документі. Оскільки момент підписання сторонами письмових (електронних) примірників договору банківського вкладу може не збігатися у часі з моментом внесення суми вкладу у банк, письмова форма цього договору вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або ощадного сертифіката банку чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до цього видача банком зазначеного документа може підтверджувати, але не може заміняти письмову форму договору.

На переконання дисертантки, ощадна книжка, що застосовується в Україні, є виключно іменною. Відсутність в Україні ощадних книжок на пред’явника зумовлено нормами законодавства про протидію корупції, а також легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. З метою дотримання принципу правової визначеності дисертантка запропонувала закріпити положення про можливість видачі банком лише іменних ощадних книжок в ЦК України.

Дисертантка доводить, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадного сертифіката банку (неемісійний цінний папір), а правовідносини, які мають місце при залученні банком вкладу (депозиту) з видачею вкладнику депозитного сертифіката банку (емісійний цінний папір), є такими, що виникають на підставі визначеного законодавством емісійно – посвідчувального юридичного складу. Як наслідок дисертантка пропонує узгодити норми параграфа 3 глави 71 ЦК України з нормами Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

У дисертації обґрунтовується, що з урахуванням положень банківських правил матеріальним об’єктом зобов’язання, яке виникає на підставі договору банківського вкладу, є грошові кошти (гривня), іноземна валюта та банківські метали. Електронні гроші та цифрові гроші НБУ не можуть бути матеріальним об’єктом зобов’язання, що виникає на підставі договору банківського вкладу. Своєю чергою за відсутності в Цивільному кодексі України норм, які б системно регулювали особливості договору банківського вкладу в банківських металах і договору банківського рахунку в банківських металах, що є недоліком Кодексу, та в цілях усунення суперечності між законом і банківськими правилами, дисертантка запропонувала зміни до параграфа 3 глави 71, параграфа 1 глави 72 ЦК України.

З аналізу банківських правил, що регулюють вкладні (депозитні) операції, об’єктом яких є банківські метали, дисертантка робить висновок, що останні є недосконалими з огляду на таке: 1) банківські правила не передбачають можливість внесення на вкладний (депозитний) рахунок вкладника суми вкладу у банківських металах третьою особою, що передбачено законом для банківських вкладів у гривні та іноземній валюті; 2) банківські метали можуть бути внесені на вкладний (депозитний) рахунок вкладника та повернуті вкладнику лише без фізичної поставки банківських металів, шляхом її перерахування з поточного рахунку вкладника. Винятком із цього є фізична поставка банківських металів за договором банківського вкладу, укладеного з фізичною особою, письмова форма якого підтверджена ощадним сертифікатом банку; 3) не передбачена можливість відступлення власником вкладного (депозитного) рахунку на користь іншої особи права вимоги за договором банківського вкладу, об’єктом якого є банківські метали; 4) не передбачається можливість реалізації майнових прав на банківські метали відповідно до договору застави. Це свідчить про невідповідність положень банківських правил у сфері вкладних (депозитних) операцій банківським правилам у сфері валютних операцій, які забороняють використовувати як заставу готівкову іноземну валюту і банківські метали, але роблять виняток для операцій із застави майнових прав на кошти в іноземній валюті та/або банківських металах, які знаходяться на рахунках у банках; 5) за бажанням вкладника сума банківського вкладу та процентів за вкладом (депозитом) у банківських металах може бути сплачена банком у банківських металах або у гривні. Зазначене свідчить про невідповідність цих положень банківських правил нормам частини 3 статті 5 Закону України «Про валюту і валютні операції», з огляду на які проценти за вкладами (депозитами) у банківських металах можуть бути сплачені не тільки в гривні, а й у іноземній валюті; 6) не передбачається можливість сплати доходу за вкладом у банківських металах у формі, відмінній від процентів.

У дисертації доводиться, що за відсутності у договорі банківського вкладу, за яким у вклад залучено банківські метали, розміру процентної ставки, в силу правової природи об’єкта вкладу, до цього договору не може бути застосована облікова процентна ставка Національного банку України. Для усунення зазначеного недоліку дисертантка пропонує встановити в законі диспозитивну норму, яка б передбачала на такий випадок застосування облікової ціни банківського металу, встановленої Національним банком України.

При дослідженні прав та обов’язків сторін договору банківського вкладу дисертантка обґрунтовує таке. На думку дисертантки, основним обов’язком банку є обов’язок щодо повернення вкладнику суми вкладу та сплати процентів за банківським вкладом, або доходу в іншій формі. Отже, умови договору банківського вкладу не можуть ставити під відміну зобов’язання банку повернути вклад та сплатити проценти або інший дохід.

У дисертації доводиться, що закінчення строку строкового банківського вкладу або настання обставин повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, має своїм наслідком не продовження строку дії такого договору на тих саме умовах, а трансформацію такого вкладу у «вклад на вимогу», який обслуговується банками за нижчими процентними ставками. Оскільки договір банківського вкладу є оплатним, формою його оплатності є проценти або дохід у іншій формі, який сплачується на умовах та в порядку, встановленому договором. З огляду на це застосування у договорі банківського вкладу процентної ставки у розмірі «нуль» процентів або «негативної» процентної ставки, яка з’явилась у банківській практиці європейських країн у останні роки, є неможливим. Це, зокрема, зумовлено тим, що негативна процентна ставка є формою доходу банку, а не вкладника, тим більше, що на відміну від економічно розвинутих країн в Україні на цей час для її застосування немає економічних передумов.

Дисертантка обґрунтовує, що розмір процентної ставки вказується в договорі банківського вкладу при застосуванні фіксованої процентної ставки. На відміну від цього при застосуванні змінюваної процентної ставки у договорі фіксується порядок (формула) її визначення. Сторони договору банківського вкладу є вільними в обранні типу процентної ставки. Однак у договорі банківського вкладу, письмова форма якого посвідчується ощадним сертифікатом банку, може бути встановлена лише фіксована процентна ставка, що зумовлено тим, що обов’язковим реквізитом цього цінного паперу є саме процентна ставка, а не порядок її визначення.

За результатом аналізу норм цивільного і банківського законодавства дисертантка обґрунтовує, що місячний строк, який передбачено частиною 2 статті 1061 ЦК України, встановлено законодавцем для захисту прав споживачів фінансових послуг, яким надається тривалий строк для того, щоб прийняти усвідомлене рішення, отримати банківський вклад або залишити його на нових умовах, встановлених банком. Диспозитивність норм закону дає змогу банкам усунути можливість їх застосування, що свідчить про недосконалість цих норм Закону. Дисертантка вважає, що для усвідомленого прийняття вкладником рішення щодо долі вкладу достатньо більш стислого строку, але з вилученням з Закону диспозитивних норм, які можуть бути використані банком для нав’язування невигідних вкладнику умов договору. Для усунення цих недоліків Закону дисертантка пропонує внести зміни до абзацу 2 частини 2 статті 1061 ЦК України.

Дисертантка доводить, що імперативна заборона одностороннього зменшення банком процентної ставки за договором строкового банківського вкладу стосується виключно договорів банківського вкладу, в яких встановлена фіксована процентна ставка. Якщо ж у договорі банківського вкладу встановлена змінювана процентна ставка, то в такому разі збільшення або зменшення процентної ставки залежить не від волі банку, а від коливань узгодженого сторонами індексу, який застосований у формулі розрахунку змінюваної процентної ставки. Аналогічні наслідки характерні й для зменшення процентної ставки за відсутності у договорі розміру процентної ставки та застосуванні облікової ставки НБУ.

Дисертантка також обґрунтовує, що за договором банківського вкладу, письмова форма якого підтверджена ощадним сертифікатом банку, розмір процентної ставки за банківським вкладом не може бути змінений. Це зумовлено таким: а) ощадний сертифікат банку є цінним папером, який знаходиться в обігу від дати видачі сертифіката безпосередньо вкладнику до дати, з якої власник сертифіката отримав право вимоги за вкладом (депозитом); б) згідно з імперативними вимогами закону обов’язковим реквізитом цінного паперу є процентна ставка, а не порядок її визначення.

На думку дисертантки, якщо оплатність договору банківського вкладу, окрім процентів, може бути виражена у іншій формі доходу вкладника (банківські метали, цінні папери тощо), у т. ч. може бути комбінованою. Оскільки стосовно іншої форми доходу вкладника у Кодексі немає диспозитивних норм, умови та порядок сплати такого доходу мають бути встановлені сторонами у договорі та є його істотними умовами.

За результатами проведеного дослідження, для комплексного правового регулювання процентів, дисертантка пропонує усі основні положення про проценти згрупувати в статті 536 ЦК України, виклавши цю статтю Кодексу у новій редакції.

Сформульовані в дисертаційній роботі висновки та пропозиції  можуть мати значення: для вдосконалення норм цивільного та банківського законодавства України, що регулюють зобов’язання, які виникають на підставі договору банківського вкладу; для подальшого їх застосування у банківській практиці; при здійсненні правосуддя; для узагальнення судової практики; для регуляторної діяльності Національного банку України; для навчального процесу та науково-дослідної діяльності тощо.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=sVK9iEFj37Y

Ключові слова:
авансові проценти вклад (депозит) диспозитивність договір договір банківського вкладу дохід зобов’язання імперативність оплатність правовідношення правочин проценти процентна ставка реальний договір складні проценти (капіталізація) тип процентної ставки