Білоконь Олена Геннадіївна

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Кримінально-правова протидія підкупу в Україні

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Кваша Оксана Олександрівна

Дата захисту: 12 Липня, 2023, 11:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут держави і права імені В.М. Корецького, к. 212. Захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Білоконь О. Г. Кримінально-правова протидія підкупу в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (081 – Право). – Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України. Київ, 2022.

У розділі 1 розглядаються проблеми правової природи підкупу за кримінальним правом України. Встановлено наступність норм про підкуп, їх інтенсивний еволюційно-революційний розвиток, що орієнтований на імплементацію у національне законодавство антикорупційних стандартів протидії підкупу під впливом, зокрема, громадської думки. Траєкторія норм про підкуп у КК загалом спрямована на вдосконалення кримінально-правового регулювання відповідальності за підкуп, а також на диференціацію кримінальної відповідальності за нього.

Запропоновано у понятійному апараті кримінально-правової науки вживати термін «квазіспівучасть» на противагу сполученню «необхідна співучасть». Цей новий термін указує на те, що між кількома суб’єктами відсутня співучасть, однак їхня поведінка є взаємообумовленою або має місце одностороння протиправна поведінка одного суб’єкта, який вчиняє кримінальне правопорушення. Тобто їх (його) поведінка є несправжньою, уявною. Квазіспівучасть характеризується загалом тим, що форма (зовнішній модус) вчиненого вказує на наявність співучасті, тоді як внутрішня форма скоєного передбачає відсутність, насамперед, спільності, а також інших необхідних ознак співучасті.

Виокремлено та охарактеризовано істотні ознаки посередництва у підкупі та констатовано, що попри відсутність самостійної статті у КК, яка б передбачала кримінальну відповідальність за посередництво у підкупі, все ж таке явище є складовою підкупу. Запропоновано авторську модель самостійної норми про посередництво у підкупі (ст. 369-4 КК); доповнено диспозиції статей, в яких передбачається кримінальна відповідальність за підкуп та кореспондуючі йому кримінальні правопорушення вказівкою на можливість пропозиції, обіцянки, надання неправомірної вигоди, а також прийняття відповідної пропозиції, обіцянки чи її одержання особисто або через посередника.

Запропоновано розуміти під підкупом виключно активну поведінку особи, яка пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, а важливим класифікаційним критерієм як для науки, так і для правозастосовної практики – наявність у підкупі ознак корупції. Виокремлено та охарактеризовано істотні ознаки підкупу.

Здійснено диференціацію визначення моменту закінчення підкупу залежно від того, яка модель протиправної поведінки має місце – прагматична (пропозиція, обіцянка) чи фізична (надання неправомірної вигоди). Констатовано, що за наявності прагматичної моделі підкупу діяння вважаються закінченими з моменту, коли особа, якій запропоновано чи обіцяно надати неправомірну вигоду, сприйняла відповідну інформацію, за відсутності чого запропоновано кваліфікувати дії особи як замах на пропозицію або обіцянку надати неправомірну вигоду. Якщо обвинувачений робить спроби фізично надати неправомірну вигоду, то у такому разі слід вести мову про замах на надання неправомірної вигоди, а не про її пропозицію та обіцянку.

Розділ 2 присвячено характеристиці заохочувальних кримінально-правових засобів, що застосовуються за підкуп згідно з КК.

Визначено, що наявність альтернативних форм підкупу, що відрізняються за ступенем суспільної небезпеки (пропозиція, обіцянка та надання неправомірної вигоди), обумовлює наявність у санкціях декількох (трьох або більше) основних видів покарань та достатньо широких їх меж. Запропоновано при призначенні покарання вибирати базову міру покарання (яка не залежить від індивідуальних особливостей кримінального правопорушення) за вчинення пропозиції чи обіцянки неправомірної вигоди з нижньої межі найменш суворих видів покарань, тоді як за надання неправомірної вигоди міра покарання повинна бути більш суворою – вид покарання доцільно обирати з більш суворих, а їх розмір – з верхньої межі покарання, встановлений у санкції кримінально-правової норми за підкуп.

Виявлено недолік у визначенні розміру покарання у виді штрафу за підкуп, передбачений у ч. 1 ст. 368-4 та у ч. 1 ст. 369 КК, який є однаковим (від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Запропоновано збільшити розмір штрафу у ч. 1 ст. 369 КК та передбачити його «з 4000 до 8000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Запропоновано доповнити ст. 55 КК частиною четвертою, в якій закріпити, що у разі вчинення кримінального правопорушення службовою особою з використанням свого службового становища, а також за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК, суд, призначаючи покарання за вчинене, зобов’язаний вирішити питання про необхідність застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо воно не передбачено у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, в якій встановлено відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Зроблено висновок, що спеціальна конфіскація грошей, цінностей або іншого майна, що становили собою неправомірну вигоду, повинна здійснюватися на підставі, передбаченій у п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК, оскільки неправомірна вигода у цьому випадку є предметом кримінального правопорушення, а не знаряддям чи засобом його вчинення.

Розділ 3 присвячено особливостям заохочувальних кримінально-правових засобів, що застосовуються за підкуп згідно з КК.

Зроблено висновок, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 354 КК можливе лише у тому разі, коли вигодонадавач вчинив закінчене посягання, а також стосовно виконавця (співвиконавця) підкупу. Інший співучасник (організатор, підбурювач та пособник) звільненню від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 354 КК не підлягає. Запропоновано поширити умову та підставу звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені у ч. 5 ст. 354 КК, на інших співучасників підкупу (зокрема, організаторів, підбурювачів та пособників). Визначено, що для них вони повинні бути такими ж, як і для виконавця.

Запропоновано визнавати юридичним фактом, а не умовою звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 354 КК добровільну заяву про те, що сталося, яка подана належному адресатові та у визначені законом строки. Це одноактний (короткостроковий) юридичний факт у вигляді правомірного юридичного вчинку правовстановлюючого, правозмінюючого та правоприпиняючого характеру. Підтримано наукову ідею про доцільність заміни слова «заява» на «повідомлення». Виокремлено та охарактеризовано ознаки добровільного повідомлення та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення як юридичного факту та умови звільнення від кримінальної відповідальності за підкуп.

Доведена необхідність дотримання балансу між повним формулюванням ознак складу кримінальних правопорушень, учинених вигодонадавачем та вигодоодержувачем, в ухвалах про закриття кримінального провадження про підкуп у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 354 КК, та принципом презумпції невинуватості (стосовно вигодоодержувача). Для дотримання такого балансу доцільно в ухвалах про закриття кримінального провадження уникати вказівки на такі ознаки, що з високою ймовірністю дають можливість ідентифікувати особу вигодоодержувача, як-то її прізвище, ім’я, по-батькові, точна посада.

Особу, яка вчинила підкуп чи інше корупційне кримінальне правопорушення, не може бути звільнено від покарання з випробуванням на підставі ч. 1 ст. 75 КК. Вчинення особою корупційного кримінального правопорушення унеможливлює звільнення її від відбування покарання з випробуванням навіть у разі призначення остаточного покарання судом за сукупністю кримінальних правопорушень, одне з яких є некорупційним.

Зроблено висновок, що на сьогодні звільнення судом від відбування покарання з випробуванням особи, яка вчинила підкуп, у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, є правомірним та може застосовуватися до тих відносин, які виникають під час прийняття рішення у справах про корупційні кримінальні правопорушення, у тому числі про підкуп. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 75 КК вказівкою на те, що правила, передбачені цією частиною статті, застосовуються у разі затвердження судом угоди про примирення чи визнання винуватості у кримінальному провадженні про корупційне кримінальне правопорушення та кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією.

Підтримано ідею про доцільність виокремлення у КПК угоди про співробітництво в усіх категоріях кримінальних проваджень, в яких, окрім беззастережного визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості, виступає готовність до співпраці зі стороною обвинувачення. Укладення таких угод стане важливим при викритті, зокрема, осіб, що вчинили підкуп та інші корупційні кримінальні правопорушення.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=n0OSI6yKRoc

Ключові слова:
динамізм законодавства звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання та його відбування корупційне правопорушення корупція криміналізація кримінальне правопорушення неправомірна вигода підкуп позитивна посткримінальна поведінка особи покарання посередництво у підкупі спеціальна конфіскація суб’єкт кримінального правопорушення схиляння