Петренко Анатолій Анатолійович

Спеціальність: 293 – Міжнародне право

Тема дисертації: Правотворча функція Організації економічного співробітництва і розвитку у сфері інвестицій та діяльності багатонаціональних підприємств

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Проценко Ірина Миколаївна

Дата захисту: 24 Березня, 2023, 12:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Анотація:

У дисертації прослідковано закономірності та тенденції розвитку правотворчої функції ОЕСР на прикладі міжнародно-правового регулювання сфери інвестицій та діяльності багатонаціональних підприємств. Передусім, охарактеризовано інституційну структуру ОЕСР та порядок схвалення рішень і рекомендацій її вищим керівним органом – Радою. Також вивчено види процедур голосування, запроваджені в ОЕСР, а саме: взаємну згоду (консенсус); одностайність та голосування кваліфікованою більшістю. В результаті зроблено висновок про існування в рамках цієї Організації доволі гнучкої системи прийняття рішень та винесення рекомендацій, адже, наприклад, консенсус в процесі розробки рішень та рекомендацій в постійних комітетах рівнозначний консенсусу в Раді ОЕСР; залучення третіх країн до роботи органів ОЕСР забезпечує розробку рішень та рекомендацій, що враховують інтереси широкого кола держав тощо. Також підсумовано, що запровадження для вирішення звичайних питань процедура прийняття рішення «за відсутності заперечень з боку 15% й більше держав-членів» є різновидом взаємної згоди (консенсусу), адже повна одностайність не є обов’язковою ознакою консенсусу, а 15% це та критична частка держав-членів, наявність якої свідчить про відсутність консенсусу.

В ході аналізу правових форм закріплення стандартів ОЕСР були розглянуті рішення Ради ОЕСР, рекомендації Ради ОЕСР, декларації ОЕСР, міжнародні договори, домовленості та взаєморозуміння, розроблені в рамках ОЕСР. У зв’язку із специфікою правової природи рішень Ради ОЕСР, які не є міжнародними договорами в розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., однак в силу ст. 5 Конвенції ОЕСР 1960 р володіють обов’язковою юридичною силою для їх учасників, було виокремлено низку факторів, які сприяють обов’язковому виконанню цих рішень на практиці, а саме: процес розширення ОЕСР є поступовим і в його ході об’єднуються держави, що сповідують спільні цінності; держави-члени, ЄС та певні треті країни часто залучаються до роботи різних органів ОЕСР, що дає їм можливість брати участь в розробці різних актів Організації й зумовлює подальше їх виконання. Також було розглянуто питання змісту та юридичної сили «acquis ОЕСР» в сучасний період, в результаті чого було встановлено, що вживаність цього поняття в різних актах Організації, не вплинула на набуття ним того значення, яке має концепція «acquis ЄС».

Співробітництво ОЕСР з третіми країнами є важливим напрямком її роботи, що забезпечує не тільки широку реалізацію стандартів Організації, а й участь цих країн в процесі правотворчості. Форми організації співробітництва ОЕСР з третіми країнами та міжнародними організаціями і форумами постійно модифікувалися і вдосконалювалися, в результаті чого нині в рамках Організації функціонує система Глобальних відносин з третіми країнами, міжнародними економічними організаціями та форумами, яка реалізується, зокрема, на рівні: держав, які перебувають в процесі набуття членства в ОЕСР; ключового партнерства (має місце у відносинах з 5 державами, які є найбільшими економіками світу (Бразилією, Індією, Індонезією, Китаєм та ПАР); співробітництва в рамках регіональних підходів; покраїнового підходу (яке, порівняно із ключовим партнерством, сприймається в якості субсидіарної, додаткової до основних, форми реалізації ОЕСР її глобальних устремлінь та здійснюється тільки у тих сферах економіки, в яких конкретна держава бачить таку необхідність).

Стандарти ОЕСР з інвестиційних питань та діяльності багатонаціональних підприємств нині закріплені у Кодексі ОЕСР щодо лібералізації руху капіталу 1961 р. та Кодексі ОЕСР щодо поточних невидимих операцій 1961 р., а також у Декларації ОЕСР про міжнародні інвестиції і багатонаціональні компанії 1976 р., яка складається з тексту власне Декларації та двох додатків до неї: Додатку І «Керівні принципи для багатонаціональних компаній: Рекомендації для відповідального ведення бізнесу у глобальному контексті» та Додатку ІІ «Колізійні вимоги, що стосуються багатонаціональних підприємств». Специфікою Декларації ОЕСР 1976 р. та її Додатків є те, що їх юридична сила має гібридний характер, тобто варіюється в залежності від предмету і суб’єкту правового регулювання, а саме: власне Декларація 1976 р. та Додаток ІІ до неї є юридично необов’язковими документами, в той час як Керівні принципи, що містяться в її Додатку І, є обов’язковими для держав-учасниць даної Декларації та рекомендаційними для багатонаціональних підприємств, які діють на території цих держав. Також в дисертації вивчено зміст одного з ключових елементів Декларації 1976 р. – Керівних принципів, що становлять собою стандарти відповідального ведення бізнесу, яке є багатоаспектним поняттям, орієнтованим на введення гуманної складової в діяльність багатонаціональних підприємств, на її спрямування на задоволення загальносуспільних потреб, а саме сприяння сталому розвитку в тих країнах, в яких ці підприємства діють. Окрім цього, в роботі проаналізовано інші ключові елементи Декларації 1976 р., а саме: Національний режим, Міжнародні інвестиційні стимули та антистимули (інструменти стримування), Подолання суперечливих вимог. Додатково, в дисертації розглянуто причини непідписання Багатосторонньої угоди про інвестиції, проект якої розроблявся в рамках ОЕСР протягом 1995-1998 рр.

Також в роботі проаналізовано зв’язок стандартів ОЕСР у сфері інвестування та діяльності багатонаціональних підприємств із сталим розвитком, зокрема їх взаємодія із міжнародно-правовим регулюванням в сфері прав людини, охорони природи та боротьби із корупцією. Соціальний розвиток, а саме досягнення сталої зайнятості та підвищення рівня життя, було одним з основних напрямків роботи ОЕСР від моменту її формування як міжнародної організації, що також знайшло відповідне втілення й в Декларації 1976 р. та Керівних принципах ОЕСР. Зокрема, в цих актах передбачаються обов’язки держав і багатонаціональних підприємств в сфері прав людини, працевлаштування, зайнятості, захисту прав споживачів та охорони природи.

Так, Керівні принципи ОЕСР містять як зобов’язання держав захищати права людини, так і очікувану поведінку від підприємств щодо прав людини. Однак, цим актом не запроваджується власний каталог прав людини, який мають захищати держави і поважати підприємства, а застосовуються ті з них, що вже знайшли міжнародно-правове визнання іншими міжнародними організаціями, які спеціалізуються на цьому питанні. Також, Розділ IV «Права людини» Керівних принципів ОЕСР побудовано на основі розроблених в рамках ООН «Керівних принципах підприємницької діяльності в аспекті прав людини» 2011 р., що є додатковою гарантією їх практичної реалізації.

Специфікою поведінки багатонаціональних підприємства в сфері прав людини, згідно Керівних принципів, є те, що вони мають поважати їх незалежно від виконання державою своїх зобов’язань в цій сфері міждержавних відносин та й, навіть, тоді, коли держава порушує їх; у випадку ж суперечності національного законодавства визнаним на міжнародному рівні правам людини підприємства мають відшуковувати спосіб виконувати їх, не порушуючи вимог національного законодавства.

Способом забезпечення дотримання багатонаціональними підприємствами положень Керівних принципів ОЕСР щодо прав людини, як, власне, і інших його положень, є звернення окремої особи, організації чи групи осіб до Національних контактних пунктів зі скаргою на те, що певна корпорація порушує положення Керівних принципів. В дисертації досліджено правовий статус Національних контактних пунктів, сформульовано їх визначення, а також висвітлено процедуру звернення до них та розгляду ними конкретних випадків. Окрім цього, дана оцінка правового статусу та діяльності Національного контактного пункту України.

ОЕСР було здійснено суттєвий внесок у формування основоположних засад міжнародного права навколишнього середовища, зокрема, шляхом розробки концептуальних засад принципу «забруднювач платить» та принципу «попередньої оцінки впливу на довкілля». Окрім цього, Керівні принципи ОЕСР, розглядаючи багатонаціональні підприємства в якості економічно потужних суб’єктів, потенціал яких може як завдати значної шкоди природі, так і зробити позитивний внесок в її охорону, передбачають в Преамбулі та в низці Розділів положення, дотримання яких сприяє прогресу в сфері екології та зведенню до мінімуму труднощів, які можуть виникнути в результаті різноманітних операцій цих підприємств. Правовими рамками діяльності багатонаціональних підприємств в сфері охорони довкілля, згідно Керівних принципів, є: національні нормативно-правові акти та адміністративна практика тих держав, на території яких вони здійснюють свою діяльність, а також міжнародні угоди, принципи, цілі і стандарти, незалежно від участі в них держави, на території якої підприємства здійснюють свою діяльність.

В цілому, зобов’язання багатонаціональних підприємств з охорони довкілля, передбачені Керівними принципами, побудовані на основі концепції екологічного менеджменту. Нині ця концепція є ключовим фактором стійкого розвитку та найбільш важливим корпоративним пріоритетом, визнаним в такій якості на рівні ООН, зокрема, у Порядку денному на XXIстоліття. Екологічний менеджмент є способом саморегулювання, внутрішньою політикою та програмою діяльності багатонаціонального підприємства, яка орієнтується на мінімізацію шкідливих наслідків їх діяльності для здоров’я людини і довкілля та передбачає заходи із забезпечення екологічно раціонального та відповідального виробництва, що постійно переглядаються та оцінюються з точки зору їх ефективності, а також заходи, що стосуються забезпечення відкритості та діалогу із працівниками та громадськістю. В дисертаційному дослідженні докладно показано імплементацію ключових елементів цієї концепції у Керівних принципах ОЕСР.

В сфері боротьби з корупцією, визнаною на рівні ООН в якості фактору, що є істотною перешкодою для сталого розвитку, ОЕСР зосередило свою увагу на проблемі подолання підкупу посадових осіб іноземних держав при міжнародних ділових операціях. Результати їх роботи в цьому напрямку виразилися в схваленні юридично обов’язкового міжнародно-правового акту – Конвенції про боротьбу з підкупом посадових осіб іноземних держав при міжнародних ділових операціях 1997 р., процес приєднання до якої Україна розпочала влітку 2022 р. Ця Конвенція побудована на основі принципу «функціональної еквівалентності», а тому її цілі досягаються за допомогою національних засобів і прийомів держав-учасниць, які можуть бути різноманітними. В Конвенції 1997 р. встановлено зобов’язання держав передбачити в національному законодавстві кримінальну відповідальність за активне хабарництво, а саме підкуп посадових осіб іноземних державв ході здійснення багатонаціональним підприємством міжнародних бізнес операцій, а також за співучасть, підбурювання, сприяння і пособництво та санкціонування цього злочину й визначено, що покарання за нього має бути ефективним, співрозмірним та суворим. Також нею вирішено питання юрисдикції шляхом застосування двох видів юрисдикції – територіальної та особистої (національної), в залежності від того, який вид діє в конкретній державі, а також шляхом визначення правил вирішення колізій між ними. Протидії хабарництву в рамках ОЕСР служить моніторинг виконання державами положень Конвенції 1997 р., що здійснюється органом ОЕСР Робочою групою з питань боротьби з хабарництвом й специфіка здійснення якого висвітлена в дисертаційному дослідженні. В свою чергу, Декларація 1976 р. та її Керівні принципи очікують від багатонаціональних підприємств боротьбу із хабарництвом вцілому, в тому числі передбачають заходи боротьби із пасивним хабарництвом (здирництвом).

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=RzO087HVcRQ

Ключові слова:
багатонаціональне підприємство боротьба з корупцією відповідальне ведення бізнесу іноземне інвестування кодифікація та прогресивний розвиток міжнародна організація міжнародно-правовий стандарт Організація економічного співробітництва і розвитку охорона довкілля права людини правотворчість сталий розвиток