Дроботун Дмитро Сергійович

Спеціальність: 052 – Політологія

Тема дисертації: Медіафактор у трансформації політичних еліт України

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Кресіна Ірина Олексіївна

Дата захисту: 20 Квітня, 2023, 12:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Анотація:

Досліджено вплив медіафактора на трансформацію політичних еліт з часу здобуття незалежності України. Запропоновано розглядати медіафактор у пасивному (інструментальному) та активному аспектах. У пасивному значенні його вплив є похідним від розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, появи нових способів впливу на аудиторію та формування громадської думки. В активному аспекті виявляється роль медіаеліт, які виходять за рамки відведеної їм ролі «четвертої влади» і фактично визначають перебіг політичних процесів у країні. Під медіаелітою розуміються усі особи, причетні до: 1) керівництва впливовими виданнями, 2) виробництва політичного контенту (журналісти, коментатори, оглядачі); 3) управління компаніями, що продукують розважальний контент, який формує у споживачів ставлення до політичної еліти та політичних процесів.

Визначено та проаналізовано чотири моделі зміни еліт: 1) зміни потоків, де трансформація постає як послідовна зміна декількох хвиль у середовищі правлячої еліти. На кожному етапі трансформації попередня хвиля «виносить наверх», на керівні щаблі нову, наступну, яка, в свою чергу, «накриває» тих, хто її висунув; 2) модель «політичного капіталізму», що базується на уявленнях про те, у перехідних суспільствах відбувається трансформація правлячої за радянської доби еліти в сучасну політико-економічну верству, «правлячий клас», що конвертував політичний капітал в економічний; 3) модель бунту економічних еліт, або пробудження регіональних еліт, з’явилася у відповідь на нову політичну реальність: хвиля демократизації вихлюпнула на політичну поверхню уламки старої економічної еліти – господарників, які були обділені при роздачі великого «державного пирога». Вихідне положення моделі: пострадянську партійно-господарську номенклатуру становили дві великі групи – партійні працівники і господарники-управлінці, які, хоч і не були структурно відділені (становили моноліт влади), проте мали суперечності й «тертя» щодо питань управління й розпорядження майном, особливо в регіонах; 4) модель контреліти, коли управлінсько-господарська еліта у боротьбі проти «партократів» за владу використала так звану «контреліту» – культурну та науково-технічну інтелігенцію, маргінальні верстви.

Виділено та досліджено такі прояви медіафактора на соціально-політичні процеси: 1) комерціалізація медіа і політичного простору. За панування комерційних форм діяльності ЗМІ замість своїх основних ролей і функцій (комунікативної, організаторсько-мобілізаційної, ідеологічно-виховної, культурно-просвітницької, соціалізації) прагнуть до максимальних прибутків. Інформативна й просвітницька функції відходять на другий план. Засоби масової інформації стають підприємствами, основною метою яких є залучення коштів, а ефективність вимірюється не якстю поданої інформації, а отриманим доходом. Тенденція до комерціалізації спричинила у пострадянських реаліях перехідного суспільства появу такого феномена, як олігархізація медіа і всієї медіасфери. В результаті отриманий прибуток вимірюється не тільки і навіть не стільки фінансовими показниками, скільки одиницями політичного капіталу – електоральними перемогами, рейтингами політичних партій та їх лідерів, прийнятими політичними рішеннями (в тому числі нормативно-правовими актами); 2) популізація і маніпулювання свідомістю, тобто заміщення серйозної аналітичної проблематики легкою для сприйняття споживачем і близькою за соціально-побутовою, подекуди розважальною тематикою продукцією (товаром); 3) конвергенція, що означає зближення та взаємоуподібнення. У сфері медіа це злиття різних типів передання інформації в рамках одного медіахолдінгу, різних комунікаційних платформ: друкованих ЗМІ, радіо, телебачення, інтернет-середовища тощо. Це суттєво змінює уявлення про канали комунікацій, про майбутнє традиційних медіа.

Доведено, що демократія, яка передбачає участь широких народних мас у прийнятті рішень, та розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, що полегшують та примітивізують взаємодію між представниками виборних органів влади та електоратом, посилюють роль медіафактора у формуванні політичної еліти. Періодизація становлення політичної еліти України тісно пов’язана з виборчими циклами, позаяк навіть в умовах посилення авторитарних тенденцій певною мірою зберігалася можливість комунікації опозиційних сил із виборцями, у тому числі завдяки освоєнню нових інформаційних технологій, що гарантувало їх присутність у законодавчому органі. Медіафактор є і можливістю, і викликом для політичної еліти: з одного боку, як свідчить приклад низки сучасних авторитарних режимів, повний контроль держави над медіасферою цементує позиції узурпаторів, а з іншого – інформаційні технології розвиваються швидше, ніж на них реагує владна еліта, що створює можливості для зміни еліт.

Визначено та детально розглянуто особливості чотирьох етапів формування медіафактора в Україні: І) 1991 – 2003 рр., коли відбувалося становлення медіаринку, а політична еліта, насамперед олігархія, поступово усвідомлювала роль медіа у зміцненні політичної влади; ІІ) 2004 – 2014 рр., період, що характеризується спробами контреліт переформатувати систему політико-владних відносин шляхом революції, яка призводить до захоплення держави однією з груп політичної еліти, котра монополізувала використання медіа; ІІІ) 2015 – 2019 рр. – зміцнення ролі медіафактора через: 1) появу і популяризацію нових форм медіа – соціальних мереж та платформ, що не контролюються державою, 2) масове входження медіаеліти (насамперед журналістів) у політичну еліту на хвилі Революції гідності; IV) з 2019 р. дотепер – суверенізація медіафактора, оскільки представник медіаеліти отримав контроль над двома гілками влади: законодавчою та виконавчою.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=IShc5peMRpM

Ключові слова:
вибори еліта медіакратія медіафактор політичні партії трансформація