Пономаренко Михайло Віталійович

Спеціальність: 081 – Право

Тема дисертації: Цивільно-правова охорона інтелектуальної власності у сфері програмного забезпечення

Статус: Ступінь присуджено

Науковий керівник: Бошицький Юрій Ладиславович

Дата захисту: 19 Вересня, 2024, 14:00

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут держави і права імені В.М. Корецького. Захист відбудеться онлайн.

Анотація:

Пономаренко М. В. Цивільно-правова охорона інтелектуальної власності у сфері програмного забезпечення. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 081 – «Право» (08 – Право). – Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України; Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2024.

У дисертації досліджено правові аспекти охорони інтелектуальної власності у сфері програмного забезпечення. Розкрито поняття та основні елементи програмного забезпечення, що підлягають цивільно-правовій охороні за законодавством України. Проаналізовано процес становлення правового регулювання охорони програмного забезпечення (ПЗ) як комплексного об’єкта інтелектуальної власності та визначено обсяг цивільно-правової охорони окремих його об’єктів. Особливу увагу приділено аналізу правовідносин між суб’єктами права інтелектуальної власності на програмне забезпечення, включаючи питання надання ліцензій на його використання. Проведено порівняльно-правовий аналіз стандартів захисту права інтелектуальної власності на програмне забезпечення в Україні та світі.

Найдокладніший акцент у дисертаційній роботі зроблено на необхідності запровадження спеціалізованого права sui generis для програмного забезпечення з метою надання адекватного правового захисту в умовах цифрової економіки. Програмне забезпечення має унікальні характеристики, такі як можливість легкого копіювання, швидке застарівання та висока залежність від технічного середовища. Ці особливості вимагають спеціального підходу до правового регулювання, яке може бути реалізовано через запровадження права sui generis.

Досліджено існуючий стан проблеми тлумачення та правозастосування положень цивільного законодавства України, що регулюють права інтелектуальної власності на програмне забезпечення. В процесі дослідження встановлено, що основна проблема кваліфікації програмного забезпечення як об’єкта інтелектуальної власності полягає в його дуалізмі – одночасно як комплексного об’єкта та як комплексу об’єктів інтелектуальної власності. Це ускладнює визначення програмного забезпечення та його складових елементів у нормативному регулюванні.

Також обґрунтовано розмежування комп’ютерних програм та програмного забезпечення як окремих об’єктів інтелектуальної власності. Авторське право на комп’ютерні програми забезпечує захист проти несанкціонованого копіювання, розповсюдження, модифікації та інших форм використання, але не включає охорону функціональних аспектів програми. На даний час, захист програмного забезпечення має включати комбінацію різних способів правової охорони, таких як патенти (для охорони інноваційних технічних рішень), торгові марки (для захисту бренду), авторське право (для захисту вихідного коду та документації) та комерційна таємниця (для охорони конфіденційної інформації).

Досліджено критерії і підстави застосування різних способів захисту прав інтелектуальної власності на програмне забезпечення. Вибір відповідного способу захисту залежить від специфіки програмного продукту, його функціональних характеристик, комерційних цілей та інших факторів.

Визначено основні типи програмного забезпечення, які можна виділити в залежності від їх функціонального призначення, що дало змогу ідентифікувати порядок визначення ефективного захисту та розпорядження правами інтелектуальної власності на різні модифікації програмного коду. Обґрунтовано, що за загальним правилом зміна функціонального призначення алгоритмів та технологій, що використовуються в програмному забезпеченні не є порушенням права інтелектуальної власності.

Обґрунтовано необхідність впровадження єдиного термінологічного словника в сфері програмного забезпечення та запропоновано такий інструментарій, що спростить використання правової термінології у сфері програмного забезпечення, пришвидшить комунікацію між суб’єктами цивільних правовідносин, органами експертизи та судами.

У дисертації також розглянуто способи захисту особистих немайнових і майнових прав на програмне забезпечення, проаналізовано практику захисту прав авторів та винахідників, а також висвітлено актуальні проблеми та тенденції у цій сфері. Визначено шляхи вдосконалення правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності на програмне забезпечення в умовах європейської інтеграції України.

Обґрунтовано необхідність впровадження програми патентної експертизи за прискореною схемою задля підвищення ролі судової системи в сфері обігу програмного забезпечення для швидшого розгляду спорів про порушення прав інтелектуальної власності на ПЗ та забезпечення спеціалізації суддів для розгляду справ, пов’язаних із інтелектуальною власністю, включно з питаннями, пов’язаними з програмним забезпеченням.

Аргументовано, що захист програмного забезпечення як комерційної таємниці дозволяє зберігати деталі інновації в таємниці без обмежень у часі, доки інформація залишається конфіденційною. Захист комерційної таємниці має переваги перед патентуванням, оскільки дозволяє охороняти інновації від конкурентів та широкого загалу без необхідності їх розкриття. Однак, комерційна таємниця не поширюється на елементи, які можна легко встановити законними способами, такими як зворотне проектування або незалежна розробка.

Окрему увагу, зосереджено на необхідності внесення змін до українського законодавства для забезпечення відповідності до норм та вимог GDPR, особливо у контексті обробки персональних даних, що є одним з основних способів розширення шляхів комерціалізації програмного забезпечення та підвищення ефективності взаємодії суб’єктів прав інтелектуальної власності на програмне забезпечення та запропоновано впровадити в законодавство термін “бенефіціар даних” – фізичну або юридичну особу, яка отримує вигоду або цінність від використання даних. Ця особа чи організація може використовувати зібрану інформацію для прийняття рішень, отримання ширшого переліку інформації, покращення процесів або досягнення цілей, визначених такою особою.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи визначається тим, що вперше систематизовано способи ліцензування програмного забезпечення за світовими стандартами та запропоновано визначення окремих елементів програмного забезпечення, які можуть бути передані в користування за відповідними ліцензіями. Досліджено окремі види ліцензій, якими можуть бути поширені права інтелектуальної власності на програмне забезпечення, зокрема LESSER GPL, ліцензії на сайт та дозвільні ліцензії з вільним редагування обсягу прав, що передаються. На основі даної систематизації, розроблено алгоритм укладення ліцензійних угод, який спрощує вибір істотних умов ліцензійного договору, що повинні бути включені до угоди між суб’єктами за різних видів ліцензій. Алгоритм включає наступні кроки: вибір способів цивільно-правової охорони прав інтелектуальної власності; визначення виду програмного забезпечення в залежності від накладених обмежень та суб’єкта, якому таке програмне забезпечення передається; визначення виду ліцензії за цивільним законодавством; уточнення виду ліцензії за світовими моделями ліцензування; визначення розділів договору; перевірка ключових положень договору; фіксація цілей ліцензування за маркетинговою теорією.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, висновки і рекомендації можуть бути використанні у: науково-дослідній діяльності – з метою подальшого розроблення та вдосконалення теорії права інтелектуальної власності, зокрема правового регулювання програмного забезпечення як комплексу об’єктів та як комплексного об’єкта права інтелектуальної власності, відповідно до положень цивільного права України; правотворчій діяльності – з метою удосконалення чинного законодавства України, що регулює відносини, що виникають при володінні, використанні та розповсюдженні програмного забезпечення як комплексу об’єктів та як комплексного об’єкта права інтелектуальної власності; при розробці нових проектів законів та підзаконних правових актів у галузі права інтелектуальної власності; правозастосовній діяльності – при здійсненні критичного аналізу законодавства на предмет наявності недоліків у викладі змісту правових норм, що призводять до неоднакового їх розуміння та застосування на практиці; навчальному процесі – при викладанні навчального курсу «Право інтелектуальної власності України», інших спеціальних курсів, розробці навчально-методичних матеріалів: підручників, навчальних посібників, курсів лекцій тощо.

Додатки:

Трансляція: https://www.youtube.com/watch?v=YOs8FJQTGtY