Лоза Віктор Олександрович

Спеціальність: 052 – Політологія

Тема дисертації: Мілітарна складова ідеології рашизму: політологічний аналіз

Статус: Захист планується

Науковий керівник: Мироненко П.В.

Дата захисту:

Місце захисту: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Анотація:

У дисертаційній роботі досліджено історіографію та джерельну базу вивчення рашизму, теоретико-методологічні засади висвітлення його сутності та змісту, основні теоретичні підходи щодо визначення рашизму як ідеологічної доктрини. Процес накопичення джерельної бази з питань осмислення рашизму в контексті російсько-української війни запропоновано розділити на три етапи: І етап: 2008 р. – початок 2014 р. (війна РФ проти Грузії та підготовка РФ до війни з Україною); ІІ етап: березень 2014 р. – 23.02.2022 (збройна агресія РФ проти України); ІІІ етап: після 24.02.2022 р. (широкомасштабна збройна агресія РФ проти України). Доведено тенденцію невпинного урізноманітнення розробок з питань рашизму, серед яких чільне місце посідають наукові праці (монографії, статті), а також нормативно-правові документи Української держави з цього питання.

Здійснено компаративне співставлення основних політичних характеристик фашистської Італії, націонал-соціалістської Німеччини та рашистської РФ. На цій основі доведено ідейну близкість панівних ідеологій цих країн, що дає підстави кваліфікувати рашизм як новий етап розвитку людиноненависницьких тоталітарних ідеологій ХХ ст., доповнених новими змістовними акцентами. При цьому враховано тоталітарну практику СРСР (сталінізм), яка стала надзвичайно впливовим джерелом формування рашизму в сучасній Росії. Визначено сукупність вербальних символів (понятійно-категоріальних одиниць), що дозволяють системно пояснити сутність рашизму в політичних реаліях сьогодення.

Розкрито основні теоретичні підходи щодо визначення феномену рашизму як ідеологічної доктрини, запропоновані українськими науковцями. Вказано на ненависть, жорстокість й насилля як невід’ємні складники російського характеру, які в умовах путінського авторитаризму компліментарно інтегрувались у рашистську теорію та практику.

Акцентовано увагу на діяльності законодавчого органу України у контексті артикулювання державної позиції щодо рашизму. З цією метою проаналізовано Заяву Верховної Ради України від 02.05.2023 р., у якій розкрито сутність рашизму та вказано на його характерні ознаки й наслідки.

Досліджено пострадянський період розвитку РФ (1991-2024 рр.) як етап цілеспрямованої реставрації мілітарної ідеології. Доведено, що така реставрація є органічною властивістю еволюції російської політичної системи (держави), сутність якої суперечить мирним умовам суспільно-політичного розвитку. Розкрито основні положення російських воєнних доктрин 1993, 2000, 2010 та 2014 років. Визначено основні моменти розвитку базових доктринальних положень, що реалізуються російським керівництвом. До них належать: посилення інформаційно-психологічних провокацій з боку Кремля щодо невпинної ескалації викликів і загроз, спрямованих проти РФ з боку держав Заходу; віднесення пострадянського геополітичного простору до зони національних інтересів РФ, реалізація яких передбачає застосування воєнних інструментів; радикальне посилення уваги Кремля до воєнної сфери, свідченнями чого стали кількісне збільшення силових структур РФ, розгортання нових органів воєнного управління (включно зі створенням нових округів), всебічне забезпечення воєнних потреб (людських, матеріальних, фінансових, логістичних); розширення зон застосування російських збройних сил за межами національних кордонів, що дозволяє розглядати територію будь-якої держави, а також океанські й морські акваторії як потенційні театри військових дій за участю російських збройних сил; готовність до превентивного застосування ядерної зброї у випадку виникнення загроз існуванню РФ. Ці та інші доктринальні положення націлені на відновлення воєнного-силового потенціалу РФ, що (як у цьому переконане російське керівництво) дозволить їй відновити геостратегічні позиції й стати одним із «полюсів сили» поліцентричного світу.

Досліджено війни (воєнні конфлікти), часів правління В. Путіна, а саме: другу російсько-чеченську війну 1999-2009 рр., російсько-грузинську війну 2008 р., російсько-українську війну, започатковану у 2014 р., військову інтервенцію РФ у Сирії, здійснену у 2015 р., низку військових конфліктів на Африканському континенті, учасниками яких стали російські збройні сили та приватні військові компанії (Судан, Центрально-Африканська Республіка, Лівія, Буркіна-Фасо, Нігер, інші держави). Крім того, РФ, пропонуючи себе в якості миротворця, брала участь у вірмено-азербайджанському конфлікті 2022 р., який закінчився поразкою Вірменії попри її членство в контрольованій Москвою Організації Договору про колективну безпеку. Наголошено, що за цілями, масштабом, інтенсивністю бойових дій російсько-українська війна перевищує інші військові конфлікти за участю РФ. Значні втрати в Україні обмежили амбіції Росії щодо нападу на інші країни, зокрема держави НАТО.

Встановлено, що ідеологічне забезпечення цих війн (конфліктів) РФ здійснювала на основі широкого застосування рашистьких наративів, зміст яких варіювались залежно від конкретних воєнно-політичних цілей.

Розкрито внутрішній та зовнішній аспекти інституційного забезпечення «мілітарного ренесансу» РФ. У внутрішньому плані російське керівництво цілеспрямовано посилює воєнну організацію держави, управління якою здійснюється главою держави одноосібно. Доведено, що механізми демократичного цивільного контролю над воєнною організацією, створені в 90-х роках, демонтовано. Воєнно-політичні рішення (включно з нападом на інші країни) приймає президент РФ. Законодавча, виконавча та судова влада, сформовані в умовах жорсткої автократії, їх одностайно підтримують.

Наголошено, що російським керівництвом прийнято рішення про збільшення збройних сил від 1 млн. до 1,5 млн. осіб, розгортання військових частин на нових операційних напрямах, виділення нових бюджетних асигнувань на потреби війни. При цьому особливу увагу російське керівництво приділяє стратегічним ядерним силам, які дозволяють РФ безперервно погрожувати іншим країнам (насамперед західним) перспективою нанесення ядерного удару.

Акцентується увага на активному створенні й використанні в РФ приватних військових компаній попри їх законодавчу заборону. Ці компанії активно використовуються в Україні, Сирії, африканських державах.

Досліджено зовнішній вимір російської воєнної (воєнно-політичної) активності. Названо країни, які розглядаються Кремлем у якості наявних або перспективних майданчиків для утримання російських військ за кордоном (їх кількість наближається до 30). На цій основі сформульовано висновок про бажання Кремля й надалі підтримувати глобальний рівень військової присутності, що виступає основним аргументом самопозиціонування РФ в якості стратегічної потуги, що не поступається США.

Запропоновано визначення та розкрито еволюцію прикладного рашизму. Доведено посилення в його структурі антиукраїнської складової – від презирливо-скептичного ставлення до України у довоєнний період (1991-2013 рр.) до поступового насичення рашизму геноцидними мотивами (особливо після широкомасштабної агресії від 24.02.2022 р.). Обґрунтування необхідності геноциду українства стало базовим наративом у діяльності російської пропаганди. Численні факти геноциду українців з боку військовиків РФ документально зафіксовані після звільнення Збройними Силами України низки окупованих територій (Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Херсонської областей). До інструментів геноциду віднесено розстріли українських громадян, викрадення дітей та їх вивезення на російську територію, ракетні обстріли населених пунктів, об’єктів критичної інфраструктури й транспорту, енергетичних та гідротехнічних споруд.

Доведено, що основою протидії України рашизму під час війни та в поствоєнний період є (має залишатись) її цивілізаційна ідентичність. Зусиллями українських та західних науковців доведено, що ідентичності українців та росіян є протилежними. Ідентитети українства є різновидом європейських. У випадку з росіянами вони тяжіють до азійських (золотоординських).

Доведено домінування ціннісних ідентитетів у процесі формування національної ідентичності українства. Порівняно європейські та євразійські (російські) цінності, які додатково підтверджують протилежність національних ідентичностей України та РФ.

Досліджено процес формування української національної ідентичності в умовах війни. Встановлено факт виникнення нових ідентитетів України, детермінованих російською агресією (переконаність у необхідності відновлення територіальної цілісності, зміцнення суверенітету, створення безпекових гарантій тощо). На цій основі побудовано модель формування цивілізаційної (європейської) ідентичності України впродовж періоду державно-політичної незалежності та на перспективу.

Доведено необхідність дерашизації РФ у поствоєнний період. Розглянуто ймовірні варіанти дерашизації цієї країни: на основі поразки РФ у війні з Україною та застосуванням механізмів зовнішнього управління, на основі трансформації політичної системи РФ після приходу до влади демократичних сил, на основі розпаду Росії та виникненні на її території нових держав неавторитарного типу. Всі названі варіанти мають відбуватися за участю України.

Додатки:

Трансляція: